Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
То був жіночий жалобний герб, той самий, що кілька років тому правив за похоронний реквізит старій матері сера Пітта, давно вже овдовілій леді Кроулі.
Коли табличка повисіла стільки, скільки вимагав звичай, її зняли з чільної стіни будинку, і вона далі валялася десь у численних сховках просторого будинку сера Пітта. Тепер її переробили для бідолашної Роз Доусон. Сер Пітт знов овдовів.
Геральдичні знаки на цій металевій табличці, що висіла поряд з гербом сера Пітта, певна річ, не мали ніякого стосунку до бідолашної Роз. У неї не було герба. Проте зображений на табличці херувим однаково пасував і їй, і матері сера Пітта, так само як і напис унизу під херувимом: «Resurgam», — обабіч якого стояли символи Кроулі — голуб і гадюка. Герби, меморіальні дошки і надпис «Resurgam» — який вдячний матеріал для мораліста! — Містер Кроулі єдиний навідувався до забутої всіма хворої. Небіжка покинула світ, потішена тими словами розради, які він зміг їй сказати. Протягом багатьох років тільки він ставився до неї ласкаво, тільки його прихильність зігрівала якось її кволу, самітну душу. її серце вмерло набагато раніше за тіло. Вона продала його, щоб стати дружиною сера Пітта Кроулі. Матері й дочки щодня укладають такі угоди на Ярмарку Суєти.
Коли леді Кроулі померла, її чоловік був у Лондоні — здійснював свої численні задуми й радився з різними адвокатами. А проте він знаходив час щодня навідуватися на Парк-лейн і посилати Ребеці багато листів, у яких благав її, велів їй, наказував вернутися до маленьких учениць у селі,— адже тепер, коли захворіла мати, їх зовсім нікому було виховувати. Але міс Кроулі не хотіла про це й чути, бо хоч у Лондоні не було жодної світської дами, яка б так легко покидала своїх друзів, коли їхнє товариство набридало їй, і мало було дам, яким воно так швидко набридало, але, поки тривало її захоплення, вона не хотіла ані на день розлучатися з своїми улюбленцями, а Ребека все ще їй дуже подобалася.
Звістка про смерть леді Кроулі викликала в домі міс Кроулі не більший смуток і не більше розмов, ніж того й слід було сподіватися.
Доведеться, мабуть, відмінити проханий обід третього числа, — мовила господиня й додала — Думаю, що моєму братові вистачить глузду більше не одружуватись.
А якщо все ж таки він одружиться, то Пітт позеленіє з люті,— сказав Родон таким шанобливим тоном, яким звичайно говорив про старшого брата.
Ребека мовчала. Мабуть, її найдужче засмутила і вразила ця смерть. Вона вийшла з вітальні, ще як Родон сидів там, але випадково зустріла його внизу, коли він, попрощавшись із тіткою, від’їздив, і вони трохи поговорили.
Другого ранку Ребека, визирнувши у вікно, налякала міс Кроулі, що спокійно читала собі французький роман, схвильованим вигуком:-Приїхав сер Пітт! — Той уже стукав унизу в двері.
Серце моє, я не можу дивитися на нього! І не хочу! Скажи Боулсові, що мене немає, або сама спустись униз і поясни, що я хвора й нікого не приймаю. Мої нерви тепер не витримали б його! — крикнула стара леді і знов заглибилась у роман.
Вона дуже хвора і не може вас прийнятій, сер, — мовила Ребека, поспішивши вниз до баронета, що вже хотів підійматися нагору.
Тим краще, — відповів той. — Мені треба бачити вас. Зайдімо на хвилину сюди. — І вони подалися до вітальні.
Я хочу забрати вас до Королевиного Кроулі,— почав баронет і, скидаючи чорні рукавиці та капелюха а чорним крепом, звів на неї очі.
Його погляд був такий дивний І такий пильний, що Ребека мало не затремтіла.
Я думаю скоро приїхати, — сказала вона тихим голосом, — тільки-но міс Кроулі стане краще… думаю вернутися до… милих дівчаток.
Ви вже три місяці кажете мені це, Бекі,— заперечив сер Пітт, — а самі й далі чіпляєтесь за мою сестру, яка викине вас, мов старий черевик, коли ви їй набриднете. Кажу ж вам, що ви мені потрібні. Я збираюся на похорон, їдьте зі мною! Ну, їдете чи ні? — Я сама не знаю… мені здається… не випадає мені жити з вами самій, — відповіла Бекі, мабуть, дуже хвилюючись.
Кажу ж вам, що ви мені потрібні,— мовив сер Пітт, тарабанячи пальцями по столу. — Я не можу без вас обійтися. Я не розумів цього, поки ви не поїхали. Все в домі пішло шкереберть. Він став не таким, як був. Усі мої рахунки знов заплутались.
Ви мусите вернутися. Ну верніться, голубко! — Вернутися… ким? — важко дихаючи, запитала Ребека.
Верніться як леді Кроулі, коли хочете, — сказав баронет, мнучи в руках капелюха з крепом. — Ну от, ви задоволені? Верніться і будьте моєю дружиною. Ви заслуговуєте на це своїм розумом. Чхати мені на походження. З вас буде не гірша леді за інших. Ви маєте більше глузду в мізинці, ніж жінка будь-якого баронета нашого графства в голові. То як, їдете? Так чи ні? — Ох, сер Пітт! — тільки й мовила Ребека, дуже зворушена.
Кажіть «так», Бекі,— повів далі баронет. — Я старий, але ще дужий. Мене ще вистачить років на двадцять. Ви будете зі мною щасливі, ось побачите.
Робитимете, що вам заманеться, витрачатимете грошей, скільки, схочете, все влаштуєте по-своєму. Я вам виділю капітал. Усе зроблю.
Чуєте? — І старий опустився навколішки, дивлячись на Ребеку, мов сатир.
Ребека відсахнулася і застигла з подиву. Впродовж усієї нашої розповіді ми ще жодного разу не бачили, щоб вона розгублювалась. Але тепер вона таки розгубилася і заплакала найщирішими сльозами, так гірко вона ще ніколи не плакала.
О, сер Пітт, сер Пітт! — схлипувала вона. — Я… я вже одружена!
Розділ XV
У ЯКОМУ НА КОРОТКИЙ ЧАС З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЧОЛОВІК
