БЖД - Олександр Леонідович Ушкалов

Не обертаючись, він знизав плечима й уві­йшов у перші хвилі. Неквапом він ішов уперед, аж доки не занурився по самісіньку шию, а далі поплив, зовсім невміло, якось по-собачому, словом, асу з БЖД зовсім не личило так плава­ти. Хвилин за п'ятнадцять його черепа не стало видно.

Я підійшов до моря й сів на холодний пісок. Він був, наче вистигла за ніч кава. До моїх ніг лагідно, по-котячому, нагадуючи покійного Мяудзедуна, тулились холодні хвилі. На воді, за кільканадцять метрів від мене, спокійно по­хитувалася бейсболка з тріснутим козирком і написом USA, а ген за лінією горизонту поча­ло з'являтися тонко-рожеве сонце, без жодних плям, як тоді, в момент затемнення. Сонце бу­ло ВЕЛИКЕ й водночас дуже далеке, таке ДА­ЛЕКЕ, що якби воно зводило глянути на ме­не, то не побачило б нічого, окрім порожнього морського берега...