Ініціація - Люко Дашвар
— Переспав із Тасею? — ніяк не вгамовувалися. — Чого мовчиш, Перегудо? Невже і досі не спробував баби? Бо якби спробував, то не втримався б, похвалився!
І що відповідати? Якби комусь із цікавих спало на думку підпоїти Павла аж настільки, щоб із нього правда полилася, чи підключити до детектора брехні і мордувати, поки все до останньої дрібнички-полунички не вихлюпне, то такі б дивні речі почули. «І здався вам той секс? — сказав би. — Та ні, я не проти. Бо ж діти. І для здоров’я. І природа. І розслабляюся завжди після сексу, сам не розумію чому. Може, десь на небі хтось за це мені хрестик у заслуги ставить. За те, що недарма метушуся, щось таки вихлюпую назовні. Ну, тобто роблю свій логічний внесок у збереження людства на Землі. Хтозна. Та тільки там, на небі, хтось недобре придумав, щоб діти народжувалися просто від сексу без резинки. Діти ж — не СНІД. Треба щоби від любові. Щоб по-людському, бо от Валєрчику моєму пощастило, що сучка здиміла, а я його не покинув, а воно ж не завжди так. І нащо після того спермою розкидатися? Може, варто собі раду дати, а не новими дітьми землю засівати? Бо як починаєш про те думати, так враз хочеться не просто сексу, а щоб душа співала. І Галі Шовкоплясиці так сказав, коли приперлася і почала: “Павко, а я чого прийшла… Сашка вдома нема, а я все згадую, як ти мене трахнув тоді, коли свердловину бурив. Може, повторимо?” — “Іди додому, Галю”, — сказав їй. А вона: “А чого?” А я їй: “Та того, Галю, що від тебе моя душа не заспіває”. А вона: “Тю, ти дурний, Перегудо, чи що? Я трахнутися з тобою хочу, а не пісні співати!” І як їй пояснити, що то таке, коли душа співає? Та не сумні пісні зажурені, не марші і гімни, а щось радісне, весняне, пташине. Щоб… от грієш молоко на сир, і радісно, бо є щось попереду! Точно є! До Тасі мчиш — те саме. І думки лишень одні: зберегти радість того, що тягне до Тасі, як магнітом, а чи буде секс попереду, чи Тася інакше вирішить — байдуже. Не те щоби не хотілося. Нащо собі брехати? Тільки подумаю про Тасю чи уявлю її — вже готовий. Та хочеться не просто сексу, а близькості: до біса сильно хочеться повільно роздягнути її, вкласти на постіль, обійняти, притулитися до неї, завмерти і одного від себе вимагати: не розридатися. Бо коли ця фантазія вкотре заливає мозок і серце, думаю лише про це: щоб не розридатися. І про резинку думаю. Бо, думаю, не зможу до Тасі з резинкою підступитися. Отакий парадокс у мене всередині утворився…»
Зовнішнє середовище теж означилося парадоксами. Здавалося, всі досхочу перемили кістки Перегуді з нотаріусихою за їхній наглий роман і думати забули, так ні! Знайшлося нещастя, що й навесні знай сіпало Павла. Такий собі Едик Сас, пропащий худий алконавт із коротким, приплюснутим до губи носом, що особливо дратувало Перегуду, бо чогось вірив, що як у чоловіка ніс довгий, ще й догори стирчить, то це перша ознака, що й у постелі чоловік завжди силу матиме, а Едик під ці критерії геть не підходив, падло! Може, його так чужий секс цікавив, що свого ніколи не мав? Як перестріне Павла, так у лоба:
— Тася в постелі — пантера? Чи мишка сіра? Розкажи, Перегудо!
— Та я б усрався від прикрощів, якби взагалі з тобою говорити вирішив! — плював Перегуда, сунув у своїх справах далі, лишаючи за спиною вічно п’яного Саса.
Та тієї неділі Сас причепився до Перегуди не сам на сам, як те бувало раніше, а публічно: під час великого людського збіговиська, на яке щонеділі перетворювався райцентрівський базар. Павло приїхав сюди, аби прикупити цукру і макаронів, зупинився біля купки чоловіків, які курили за яткою з комбікормами. І собі закурив. Вже намірився розпитати, чи правда, що дорогу від райцентру до траси ремонтуватимуть, бо як люди не брешуть, то Перегуді треба новий маршрут до столиці вибудовувати, аби свій сир туди без запізнення доправляти. Тільки рота розкрив, а тут Сас. Труситься, сука, зуби цокотять.
— Мужики, не погребуйте. Дайте цигарку людині.
Мужики наче не почули. Навіть оком на Саса не кинули: ніби немає його зовсім. Павло виматюкався подумки, дістав пачку, простягнув Сасу: бери, та не впусти, бо руки так тремтять, що й цигарки не вдержиш. А те пропаще замість «дякую» вишкірилося, загигикало.
— Перегудо! — нявкнуло. — А чого такий добрий? Із Тасею врешті переспав? Чи й досі ні?
І попленталося собі далі. А мужики враз пожвавішали, і колись злободенна тема спалахнула з новою силою.
— Пашко! А чого мовчиш? Скажи, брате, як те у вас із нотаріусихою відбувається? Ти на ній гоцаєш чи вона тебе своїми ста кілограмами на постіль завалює? А може, спочатку порно дивитеся? У Тасі ж — «тарілка»! Чи книжку читаєте, де всі пози в малюнках, а під кожним малюнком інструкція? — забалакали-зареготали. — Перегудо! Ти її трахнув?
— Та нікого Перегуда не трахнув, — зверхньо кинув Сашко Шовкопляс, карасівський ґазда, якому Павло колись майже за безцінь нову свердловину пробурив. — Він уже забув, як це робиться.
— А ти в Галі своєї спитай: забув чи ні! — відказав йому Перегуда.
Скосив Шовкопляса, як тонку травинку, плюнув на землю — і гайда. Ішов базаром, спиною відчував: лежить Сашко Шовкопляс не на сухій землі, в багнюці. Безсилий, обпльований, щелепи од ненависті ходуном. «Таку я дурню утнув! — думав. — Треба буде теє… сказати, що збрехав про Галю. Бо психонув».
Шовкопляс наздогнав Павла за хвилину. Сіпнув за плече: ану, стій!
— Чого тобі?! — похмуро спитав Перегуда. Дивився на Сашка без добра, сам дивувався: чому? Хотів же по-людському збрехати, аби чоловікові легше стало, а язик своє веде.
— Перегудо, падло ти! Так ти на своєму члені мою жінку крутив?
— Наші члени, Шовкоплясе, ще ті мандрівники, сам знаєш. І на думку не спаде, до кого заведуть, якщо жінка не проти. А от чи твоя жінка не проти з чужим мужиком помандрувати, ти в неї дізнавайся, бо мені, якщо чесно, до твоєї Галі діла нема. І тобі, Саню, хай не буде діла до того, що в нас із Тасею: спимо
