Борислав смiється - Іван Якович Франко

— Але яка ж се буде робота? Прецiнь мулярська вся скiнчена?

— Е, нi, не до мулярської, а так, до нафтарської, при воску, — сказав Леон.

— Але чи зумiю ж я робити тоту роботу, коли досi при нiй не був i не знаю, як що йде? — спитав Бенедьо.

— Е, е, е, що ту умiти! — сказав Леон. — А простий хлоп, робiтник бiльше вмiє? А прецiнь робить. Ту нема що вмiти: пан директор покаже вам усе. Я ж кажу вам: не о вмiлiсть ходить, а о то, щоби чоловiк був щирий i сумлiнний та щоби, розумiєте, щоби…

Леон затявся якось на словi, немов вагувався чогось.

— Щоби, — кiнчив вiн по хвилi, — не розговорив нiде, що i як робиться в фабрицi. Бо, видите, ту секрет невеличкий… Мiй директор вигадав новий спосiб фабрикацiї воску, то не хотiв би, щоби тото розголошувалося.

— Гм, та воно-то так… — проговорив Бенедьо, не знаючи, що лiпшого сказати.

— Бо то, видите, — торочив далi Леон, — у нас такi люди поганi, — скоро що, зараз перехоплять, та й що з того: їм зиск, а менi втрата. То я для того хотiв би…

— Але ж бо то тяжко буде. Ну, нехай, що я не скажу нiчо нiкому, але ж бо в фабрицi, крiм мене, чень же, робiтникiв буде богато.

— Ну, не всi потребують усе видiти й знати. В цiлiй фабрицi все буде робитися так, як по других фабриках, а тiлько буде одна така комора окрема, i в нiй буде троха iнакше. Там буде директор, ну, i треба буде пару робiтникiв йому до помочi. Що ж, можу на вас надiятися?

— Та що, — сказав Бенедьо, ледве можучи скрити свою радiсть, — про мене. Сли лиш потрафлю, то буду робити. Мулярської роботи тепер i так трудно напитати, буду трiбував ще й нафтарського ремесла. А за то, щоби через мене ваш секрет не видався, за то будьте певнi.

— Ну, ну, — сказав, усмiхаючися, Леон, — я й сам то знаю, що ви не такий чоловiк. Але знаєте, коби то ще кiлькох от хоч би двох-трьох таких, як ви!.. От, ви ту робили, пiзнали дещо робiтникiв, може би, ви лiпше могли дiбрати до себе таких людей, яких менi треба? Я вам того дармо не схочу. А ще одно! Перша рiч, розумiвся, плата. Знаєте самi, то вже не мулярська робота, такої самої плати, як досi, не можу вам дати.

— Ну, то розумiеся! — сказав Бенедьо. — Кравця а шевця не мож одним лiктем мiряти.

— Отож-то! А ще видите, як ту тепер у нас. Робiтника напхалося, плату всюди знижують, бо, розумiвся, що менi за iнтерес платити дорожче, коли я можу того самого робiтника мати за дешевшу плату? Але з вами — то iнша рiч, розумiєте мене? Тож я вам i тим другим, що будуть разом з вами робити в окремiй коморi, обiцюю по ринському денно, i то наперед прирiкаю, що зниження нiякого вам не буде, анi касiєрного не маєте платити. Чи пристаєте на таке? Бенедьо стояв i надумувався.

— Волiв би я, — сказав вiн'по хвилi, — щоби ви самi вибрали собi й прочих людей до своєї окремої комори! А так, виберу я, а потому станеся щонебудь такого… Знаєте, чоловiк на чоловiцi все може помилитися — ну, а на мнi буде вся вiдповiдь! А на роботу i на плату нехай i так, я пристану.

— Нi, нi, — наставав Леон, — i товаришiв собi доберiть! До прочої фабрикацiї вистачуть якi-будь люди, а ту треба вибрати. А ви їх ту лiпше можете знати, на кого мож спуститися, анiж я або директор.

— Га, про мене, — сказав Бенедьо, — нехай буде й так. Постараюся дiбрати трьох людей, котрим мож буде завiрити. А вiдколи зачинаєся робота?

— Зараз вiдзавтра. I то, вважайте, треба форсувати як мож найборше. Вiск уже замовлений. В окремiй коморi будете й прасувати, i пакувати його.

«Що се за штука така може бути? — думав сам собi Бенедьо, йдучи сумерком бориславською улицею вiд Леона додому. — Вигадав новий спосiб фабрикацiї i боїться, щоби робiтники не видали його! Нiбито робiтник на тiм розумiєся? А впрочiм, побачимо, що то таке буде! А добре сталося! Нi з сего нi з того лучилася робота, та й незлий заробок, — є при чiм остатися в Бориславi й надалi, та й до каси все-таки i вiд мене щотижня вплине хоть штири ринськi. А Ще три — котрих би ту трьох вибрати?»

Бенедьо довго думав над тим, котрих би трьох вибрати, але якось не мiг зважитися. Вiн постановив собi поговорити о тiм з Матiєм. Бенедьо рад був би вибрати всiх трьох iз побратимiв, але Матiй вiдраджував, боячися, щоби в разi чого се не звернуло на них якого пiдозрiння.

— I так, — говорив вiн, — жиди тепер перетривоженi нашим збором. Певна рiч, що мiж робiтниками найдуться деякi, котрi доповiдять жидам, що i як ми радили. Ну, а скоро так, то певна рiч, що жиди зачнуть нас шпигувати, — то щоби, як така купа побратимiв робити буде разом, щоби се деяк не навело їх на який слiд абощо.

Бенедьо вiдповiв, що воно-то можлива рiч, що жиди будуть вiдтепер шпигувати їх, але вiн не впдить, чого б тут боятися, щоб не викрили побратимства, хоть би навiть побратимiв кiлька робило при купi. Адже ж о дiлах своїх вони не потребують говорити наголос при чужих людях. «Впрочiм, — додав Бенедьо, — не в тiм головна рiч, кого вибрати, але в тiм, щоби взяти тих iз побратимiв, котрi iменно тепер не мають роботи». А таких якраз було два: Деркач i Прийдеволя. Отже, Бенедьо побiг шукати їх, щоби замовити їх до фабрики Гаммершляга, а на третього вибрав собi одного чесного рiпника, котрий хоть не належав до побратимства, але дуже живо зайнявся свiжо пiднесеною думкою робiтницьких кас i котрого побратими жартом прозвали Побiгайком за його невтомиму рухливiсть i готовнiсть бiгати вiд ями до ями, чи то для збирання складок, чи й так, для притягування щораз нових людей до робiтницької спiлки.

А Леон Гаммершляг, згодивши Бенедя, накинув на себе легке пальто i вийшов на улицю пройтися та розмовитися з деякими знакомими властивцями, котрi звичайно в ту пору проходжувалися вулицею. Швпдко його окружила громадка жидiв, стискаючiї його руки i