Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
Яскраве сонячне світло після напівтемряви сіней засліпило очі, проте вже за мить вона звикла до світла і майже задихнулася від захвату. Різнобарвність кольорів, звуків і відчуттів спліталася у калейдоскоп яскравих вражень.
Не втримавшись, Анна підхопила поділ чорної сукні рукою і збігла сходами донизу. При ґанку знову затрималася і підставила обличчя лагідному сонячному світлу та теплу. Розкішно. Сонце таке ніжне і так обережно пестить шкіру, що хочеться ловити кожний його промінчик і усміхатися від того, що просто живеш на світі.
Анна ступила ще кілька кроків і прислухалася до себе. Неймовірно приємно відчувати подих свіжого весняного вітру на обличчі, доторк розігрітої за день землі й ловити поглядом різнобарвність квітів. Здається, вперше за ці два тижні її повністю відпустили гіркі спогади, а на серці було так добре, затишно і приємно, що хотілося, як у дитинстві, сміятися, бігати босоніж і гостро переживати кожну мить, емоцію та отримане враження. Сама не розуміла, що з нею таке, проте анітрохи не картала себе за це. Приємно в її віці та після пережитого горя так гостро радіти і на щось сподіватися. Вона жива, здорова, гарна і сильна жінка. Ніби заново народилася.
Анна усміхнулася, на мить завмерла поряд з різнобарвною клумбою перед ґанком, тоді пройшла головною липовою алеєю до річки, завернула на вужчу алейку. Проминула і залишила обіч фруктовий сад, овочевий город, каретний сарай, ремонтні майстерні й помешкання для робітників та челяді, а щоб зрізати кут, обійшла з іншого боку стайню і комору. Цієї пообідньої пори з челяді там нікого не було, і вона зітхнула з полегшенням. Зараз їй було так гарно, радісно і затишно на душі, що не хотілося бачити жодну людину, тим паче не хотілося відволікатися на розмови чи господарські проблеми.
Анна знов вийшла на бокову алею парку і зупинилася. Ця алея вела до каплички з фігурою Божої Матері всередині та з образом Діви Марії Утішительки у вівтарній частині. Каплицю збудував ще батько Адама, а Адам лише добудував до неї маленьку башточку, замостив підлогу кам’яними плитами, прикрасив вівтар, поставив перед ним два ряди різьблених дубових лавок, а вікна засклив кольоровим склом.
Цього року, як, зрештою, і в ті роки, коли вони з чоловіком приїздили сюди разом, у цій капличці впродовж цілого травня збиралися не лише всі домашні, але й робітники та челядь. Співали марійських пісень, читали з молитовника молитви та навіть відправляли літанію.[60] За потреби в цій каплиці можна було відправляти і Літургію, бо тут був літургійний посуд, захристя та вівтар, проте, щоб відправити Службу Божу, треба було запросити з найближчої парафії священика, а це робилося лише за нагальної потреби і тоді, коли траплялося щось надзвичайне.
Зазвичай усі домашні та челядь їздили чи ходили до найближчого костелу. Коли був дощ, наказувала запрягати елегантний фаетон, який використовували лише для прогулянок на короткі відстані, для відвідин сусідніх маєтків і поїздок у Сокаль. Коли ж була тепла та ясна погода, на Службу Божу ходилося пішки. Не сказала б, що того року часто їздила чи ходила в костел.
Після смерті Адама їй значно дужче подобалося приходити в оцю капличку. Тут їй спокійніше молилося, і саме тут почувалася ближчою до покійного чоловіка. Біля каплиці був старий цвинтар із кам’яними хрестами, давніми гробівцями та порослими мохом старезними скульптурами плакальниць і схилених у задумі над могилами ангелів. Хто саме там похований, Анна достеменно не знала. Напевно, окрім челяді, ще дідусь та бабця Адама, а ще, можливо, хтось з дальшої за часом родини. Але хто б там був, Анна, щойно приїхавши до маєтку, відразу наказала прополоти від трав та бур’янів усі могили, розчистити від кущів малини та ожини проходи між похованнями, а перед гробівцями, скульптурами і хрестами посадити квіти. Так робилося за життя Адама, і так вважала за потрібне робити зараз вона сама. Батьки Адама, його дві дружини та він сам були поховані на Личаківському цвинтарі у Львові й за цими могилами їй допомагала доглядати Тереза.
Анна проминула каплицю з цвинтарем та завернула на майже непримітну бокову стежку. При ній Адам збудував одну з трьох дерев’яних паркових альтанок. Дві більші альтанки були неподалік будинку і до них вели доволі широкі, обсаджені вербеною та флоксами доріжки. У цих альтанках любили бавитися діти, іноді навіть їли та готували там уроки, саме в них зазвичай сиділося ввечері всією родиною, відпочивалося вдень і туди для перепочинку заходили на прогулянці гості маєтку.
А от у тій, до якої йшла зараз, мало хто й бував. Ця альтанка була найменшою, найстарішою та розташовувалася у найдальшому закутку парку, проте Анна любила її найдужче. Напівзахована в густій тіні крислатої яблуні та кількох старих верб, вона була обвита диким виноградом та плющем, а при вході до неї рясно цвіли кущі жасмину та бузку. Альтанка не проглядалася від стежки та дарувала відчуття затишку і спокою відстороненості від великого маєтку. Посеред альтанки був стіл, зроблений з великого стовбура липи, а по трьох його боках розміщувалися лавки з фігурно різьбленими дерев’яними спинками. До цієї альтанки треба було трохи пройтися від будинку, проте Анну це не зупиняло. Тут їй завжди дуже гарно відпочивалося, мріялося і неквапно пилося каву, бо ніхто не турбував, щохвилини не смикав і не намагався завести з нею розмову або порадитися щодо якихось проблем. Підозрювала, що про цю альтанку і її любов до неї челядь та домашні таки знали, проте милосердно дозволяли іноді тут усамітнюватися після обіду з кавою, книжкою або ж із рукоділлям у руках. Очевидно, навіть вони відчували, що і їй час від часу таки треба трохи відпочити від усіх. Того року, щоправда, мала стільки роботи в маєтку, що й часу на такий неквапний відпочинок не мала. Це вперше вирішила навідатися до улюбленої альтанки і спокійно попити тут каву.
Анна не поспішаючи проминула квітучі кущі жасмину, ступила на підвищення до альтанки, тоді на поріг. В альтанці панував напівзатінок, а на дощатій підлозі стрибали химерні світлотіні від виноградного галуззя, яке обвивало альтанку зовні. Листя на виноградних галузках хиталося на легенькому вітрі в променях пообіднього сонця і відкидало мерехтливі тіні на
