Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
За два тижні життя в маєтку потроху налагоджувалося і роботи теж не стояли на місці. Весна все-таки. Кожен день багато важить і годує весь рік. Анна навіть вирішила запровадити деякі нововведення. Добре, що гроші на ці нововведення наразі були, а якщо вміло повести справи у цьому сезоні, то можна отримати непоганий прибуток у майбутньому.
Будинок і сад не вразили запущеністю, а отже, не потребували великого вкладення грошей. Це було приємно, і Анна потім винагородила тих, хто доглядав і за садом, і за будинком, і за парком. Так завжди робив Адам, і вона теж намагалася дотримуватися таких принципів. Добра робота і сумлінне ставлення до обов’язків завжди мали щедро винагороджуватися, а лінощі, брехня чи крадіжки каратися.
З покаранням у неї, щоправда, не дуже складалося. Хоч як намагалася вона стати суворою господинею, але м’якість характеру і невміння довго гніватися псували ці наміри. Тим іноді безбожно користалася прислуга в львівському будинку, проте в маєтку вся челядь ще пам’ятала Адама та його суворі правила, а тому доглядала за садибою так, як вимагав він. Сидячи за письмовим столом у канцелярії, Анна мимоволі усміхнулася своїм спогадам. Коли приїхала до маєтку в супроводі Тадеуша, їй навіть не довелося соромитися того, як виглядає садиба. Навпаки, відчула задоволення та гордість. Тепер смішно це згадувати. І чого їй тоді так залежало на думці Тадеуша про її маєток? Невже він так сильно їй тоді сподобався?
Анна поклала на місце перо з металевим наконечником, закрила каламар і знов усміхнулася. Тадеуш за ці понад два тижні написав їй з десяток листів, проте приїхати без запрошення і цим злегковажити всі приписи пристойності він таки не наважився. Декілька разів натякав на свій візит та запрошення на вечерю, проте вона вдавала, що не розуміє натяків, і він не наполягав.
Чи відчувала розчарування через таку його нерішучість? Сама не знала. Можливо, трішки. Завжди подобалися рішучі чоловіки, а вагання, відтягування часу реальних дій і непевність пропозицій здавалися дивними, як на справжнього чоловіка. Мужчина або зважується на щось виразне, або просто не морочить голову жінці.
А Тадеуш таки серйозно морочив їй голову. Не сказати, що його компліменти та розлогі розповіді у листуванні були їй неприємні. Навпаки, те, що він писав, примушувало її приємно бентежитися. Майже натяк на щось більше, аніж звичайне знайомство, а це самотню жінку хвилює попри все, що вона думає про того, хто їй пише, і навіть коли вона не планує жодних стосунків. А може, він теж не планує собі нічого, а просто розважається отак у листах до неї?
Тільки дивна це якась розвага. Зовсім не властива чоловікам. Це жінки іноді таким грішать, бо флірт у листуванні збуджує їхню фантазію й одночасно нічим їм не загрожує. Але навіть у жінок він безкінечно тривати не може. Рано чи пізно гра набридає або переходить у серйозну площину, і тоді хочеться отримати від стосунків щось більше, аніж ілюзію реального життя. Мала підозру, що саме таким і було листування Анелі з її таємничим незнайомцем. Оті знайдені нею в секретері листи до покійної дружини Адама від загадкового кавалера спочатку читалися як вигаданий роман. Згодом стало ясно, що між Анелею і тим чоловіком діялося щось цілком реальне. Можливо, це навіть він був ініціатором.
Для чоловіків взагалі властиво не забивати собі голову пустими фантазіями на тему стосунків, не витрачати багато слів і відразу хотіти чогось конкретного. Довге відтягування зустрічі для чоловіка цілком зрозуміле, коли він нічого вже не може як мужчина, проте його ще хвилює флірт із привабливою жінкою, і він намагається бодай у листах творити ілюзію фактичних стосунків. Це і зусиль особливих не потребує, і витрачатися не треба на зустрічі та облаштування місця, де ці зустрічі могли б відбутися, і самій жінці годі зрозуміти, що чоловік уже нічого не може. У листуванні омана приємних компліментів та гарних слів цілком здатна створити привабливий для жінки світ фантазій і гарних вражень про мужчину. Жінки взагалі частенько люблять вигадувати собі і чоловіка, у якого хочеться закохатися, і те, що є поміж ними.
Іноді отак письмово стосунки розвиваються тоді, коли чоловік боїться відмови і геть нерішучий за характером. Не схоже, що Тадеуш нерішучий або ні на що не здатний як чоловік. Було б йому років шістдесят, то вона б зрозуміла, що тут справді починаються чоловічі вікові проблеми і що він боїться не задовольнити або розчарувати молодшу за себе жінку. Якось підслухала доволі відверту та пікантну розмову служниць за шиттям у гардеробній. Ті пліткували про якогось пана років шістдесяти і казали, що він досі чогось хоче від жінок, бо вони його приваблюють, проте як мужчина він мало що вже вартий, а тому все обмежується фліртом. Залицяється до всіх більш-менш гарненьких, кидає компліменти, багато говорить, жартує, натякає на щось більше, грає самовпевненого мужчину, навіть на побачення піти може, а далі цього нічого не посувається. Йому досить ілюзії того, що він іще може звабити жінку. Що тут вдієш? Не всі вміють гідно старіти.
Навряд чи Тадеуш теж такий. Може, у шістдесят і стане таким, а зараз він значно молодший навіть від Адама. А Адаму ще й п’ятдесяти не було, коли вона народила йому першу дитину, і він багато міг як мужчина. Очевидно, Тадеуш таки належить до нерішучих чоловіків або ж боїться її чи можливої відмови від неї. Навіть шкода, якщо це справді так.
Щось у цьому чоловікові її приваблювало. Принаймні такий тип зовнішності їй однозначно подобався. Але «подобався» аж ніяк не означало, що вона справді хотіла бачити його у своєму маєтку і тим паче мати з ним стосунки. Навіть незапланований приїзд мужчини у будинок самотньої вдови міг кинути тінь підозри на її репутацію.
Зрештою, вона зараз далеко не та наївна дівчинка, якою була в сімнадцять років, і чітко розуміє, чим для неї може обернутися легковажність. Суспільний осуд, втрата доброго імені та неможливість бувати в товаристві аж ніяк її не приваблювали. Навіть заради феєричних відчуттів тепер у неї не виникає бажання втратите все те, що так важко далося.
Та й Адама вона досі любить усім серцем. Таки краще бути вдовою такого чоловіка, як він, аніж кидатися в сумнівні авантюри невідомо з ким. Зараз не
