БотакЄ - Тарас Богданович Прохасько

75. Дорогою Себастян перетиснув собі сонні артерії, щоб ще трохи поспати перед допитом. Спати - видовжувати час на півжиття.

Його ледве докликалися на допит.

76. Найперше запропонували закурити. Він узяв три чи чотири сиґарети з цілої пачки ленд-лізівського кемела.

Про сиґарети на потому треба думати навіть тоді, коли вони якимось дивом з’являються тепер, сиґарети - найкращий доказ того, що все закінчується (Себастян знав одного переконаного фашиста, який здався американцям у полон тому, що там щодня давали сиґарети).

77. Тоді привіталися, назвалися фольклористами, казали приготуватися до тривалої розмови і закликали бути щирим.

Себастян вирішив нічого навіть не згадувати про те, що поспішає до Анни. Це може викликати охоту протримати його якнайдовше.

А щодо щирості, то він знав один непоганий спосіб. У баї, як і в пестощах, усе залежить від ритму. Якщо взяти фальшивий ритм, то яка може бути щирість. Правильні речення ні до чого не приведуть. Він вирішив спробувати такий стандарт - шість коротких, одне довге, одне дуже коротке знизу вгору, одне дуже довге з обертом по спіралі і два короткі неповні вправо.

Себастян так настроївся, аж чув свій голос, не почавши говорити. І той голос йому подобався.

Врешті ще не було випадку, коли б він не зміг перетиснути когось бесідою.

78. Себастян чомусь нагадав собі оповідь одного з растаманів про те, що сеґедська Нанашка має в Сеґеді маленьку приватну тюрму, в якій тримає випадкових людей, ув’язнених для того, щоб розказувати Нанашці всілякі байки.

79. Коли Себастяна через пару годин відпустили і він знову йшов до Мокрої через Кенініґсфельд і спішив до Анни, то ніяк не міг врозуміти - чому все так легко і безболісно відбулося. Чи тому, що відразу сказав фольклористам, де шукати Довбушеві скарби (про різні цінності варто признаватися швидше, ніж почнуться тортури - вчив він Анну), чи він мав рацію, і намагання порозуміння різними мовами справді є піком буття. Хоч могло бути навіть простіше: або ті люди дійсно були фольклористами, або поміг фальшивий ритм. Можливо, і те, і те.

80. Він прийшов додому аж наступного ранку.

Анна дуже довго спала, бо заснула перед самим його приходом. Себастян не знімав з неї навіть черевиків, щоб не розбудити, сидів поруч і чекав, поки вона так гарно спала.

Сир таки засмердівся, він висмажував його з кмином, а вона гріла на вогні з м’яких, бо мокрих, галуз учорашню зупу - хліб, цибулю, заячу капусту і сушені на дереві вишні намочити у сливовиці, варити у воді зі сметаною, додати олії, солі, паприки, поналивати в миски, в кожну порцію ливкнути велику ложку горілки і їсти, поки дуже гаряче (Опріч обов’язкових складників, Анна втопила в зупі весь смажений сир).

Потім Себастян розказував, що нічого дивнішого ніколи не чув.

Якщо за мапою (леґенда)

Написаний у Парижі в 1976 році блискучий історичний есей Анни Себастіані про психологію християнського мучеництва «Безвідповідальна послідовність щільна» має такий ліричний епіграф: «Що то приходили святі, дізнаєшся через століття. Тодіаска, 1951».

Правдоподібно, ця фраза є автобіографічною і стосується зустрічі Анни з майбутніми мучениками катакомбної Української греко-католицької церкви на горі Тодіаска. Судячи з місця і часу, йдеться про подорож Анни і Себастяна з Мокрої до Ялівця.

Якщо це дійсно так, то найімовірніший маршрут подорожі виглядав так:

Дойче Мокра - Руська Мокра - Кенініґсфельд - Свідова - Берліаска - Підпула - Тодіаска - Близниця (п’ять останніх - гори на Свидовці) - Кваси - Менчіл - Шешул - Ялівець.

Сім

1. Було так холодно, що не можна було зняти із себе хоча б кожухи.

2. Сидячи на кам’яній підлозі порожньої кімнати, вони любилися так просто, що Анні здалося, ніби вона розпалася на багато частин, кожна з яких кохається із Себастяном.

3. А він відчував, що навчився літати, хоч розумів, що це від того, що - в Ялівці.

4. Холод не міг протиснутися в розщеплені щілини одягу, бо назустріч йому виривалася гарячінь з особливим присмаком нюхової галюцинації.

5. Головне - не спішити виходити, коли ніщо не тримає і можна поговорити.

6. Якщо так - ти така велика, а насправді - маленька.

7. Тебе так багато і так замало.

8. Так добре світові, і світ теж добрий.

9. Хоч у тобі світ ліпший, ніж поза тобою.

10. Найбільше хочу торкатися свого вагітного живота разом з тобою.

11. Якщо в тебе буде колись інший чоловік, то він загине через те, що матиме надто гарну жінку.

12. Не говори зі мною такими інтонаціями - так говорять, коли закрито, коли не можеш добутися.

13. Я гарна тоді, коли ти про це мені розказуєш.

14. Анна задрімала, сидячи на Себастяні, впершись чолом у плече, і він мусив так сидіти, хоч дуже хотілося розігнутися і лягти.

15. Як і з попередніми Аннами, з цією завжди було так, як перший раз у світі.

16. Потому по Анну прийшов старий Беда. З Непростими нічого не сталося. Сюжети не можуть закінчуватися. Вони вирішили їхати кудись світ за очі і чекають на неї в панцернику. Анна стала страшенно сумна. Себастян сказав, що нікому її не віддасть. Вона випила багато джину і заплакала. Беда прийшов ще раз. Себастян вигнав його і кинув у вікно ґранату. Анна напилася і почала розмірковувати вголос про їхню родину. Себастян уперше зрозумів, що вона сприймає все цілком інакше, ніж він. Вона плакала і намагалася поцілувати його в руки. Він не давав, вона перестала плакати і спокійно попросила дозволу поцілувати кожну руку по разові. Себастян дозволив, і вона зробила те, що хотіла. Другу цілувала дуже довго. Він мусив забрати руку, щоб кинути ще одну ґранату. Анна сказала, що він робить для неї забагато. І пішла до дверей. Себастян не міг цього зрозуміти. Пам’ятаєш, ми говорили? Вона обернулася, але не спинялася - вийшла задкуючи. Себастян зробив якийсь такий жест, що Анна, коли була вже біля панцерника, не втрималася і спробувала його повторити сама до себе, ніби стала Себастяновим біографом. Цікаво, що робить цієї миті тато. Шукання цікавості - найлюдськіша ознака, тато таке казав.