Вітіко - Адальберт Штіфтер

— Чого ти хочеш, мій ясновельможний родичу?

— Ясновельможна тітко, я приїхав, — відповів Владислав, — щоб власними вустами висловити своє співчуття з приводу тяжкої втрати, якої ти зазнала внаслідок смерті твого чоловіка славетного князя Собеслава, і власною персоною запропонувати тобі захист із боку моєї влади, а також запевнити, що я дбатиму про твої потреби і потреби твоїх дітей, ти зажди матимеш змогу жити в будь-якому місці країни, ти маєш вільний вибір.

— Мій любий і добрий небоже, — відповіла Адельгайда, — ти вже в перші дні свого володарювання прислав мені вияв співчуття, і я через твого посланця подякувала тобі, а тепер ти прийшов сам висловити своє співчуття, і я теж сама висловлюю тобі свою вдячність. Ти любив мого чоловіка, він знав про це і теж любив тебе. Він мав іншу думку про тебе, ніж твої ближні, і його думка була й моєю думкою. Добре, що так склалося. А оскільки людина має думати й про земне, і то не для себе, а для своїх дітей, я дякую тобі за твою пропозицію дбати про мене й відхиляю її, бо нашого майна досить для мене і моїх малих дітей, уживай свою владу на те, щоб жоден шляхтич твоєї країни не зашкодив їй. Вибір мого житла нехай припадає на цей замок, я не бажаю ніякого іншого.

— Нехай буде по волі твоїй, — кивнув Владислав, — і, поки Господь дає мені владу, я захищатиму тебе. Я допомагатиму виховувати твоїх малих дітей для піднесення нашого роду, а з більших Марія вже в добрих руках Леопольда, маркграфа Австрійського, і буде через його сестру Ґертруду ще тісніше пов’язана зі мною і з країною, а твого сина Владислава я запрошу з Моравії в Богемію, щоб виділити йому майно, як і личить молодій галузці священного дерева роду Пржемисла. Лишайся зі своїми дітьми в цьому замку, поки в країні мир, і так довго, як хочеш, ти ж бо бережеш пам’ять про Собеслава.

— Ця пам’ять не зміниться ніколи, — промовила Адельгайда.

— У цьому домі твоє серце не одужає, — зауважив Владислав.

— Але мені тут найкраще, — відказала Адельгайда.

— Тож нехай буде так, — погодився Владислав.

— Нехай, — зітхнула Адельгайда, — і нехай не зникне моя довіра до твоїх слів.

— Я візьму цю довіру з собою в дорогу як радість, — усміхнувся Владислав.

— А тепер накажи своїм людям, — запропонувала Адельгайда, — зайти в замок, щоб їх почастували. Тут ще є припаси з часів Собеслава. Бореш подбає.

— Я не вестиму своїх людей у замок, щоб вони не заважали тобі, — відмовився Владислав. — У нас є свої припаси на в’ючних конях і ми можемо споживати їх де завгодно. Бореш лишиться твоїм каштеляном, тільки в питаннях розбудови цього замку та його безпеки він повинен слухатися мене.

— Тоді, моя люба Агнесо, принеси три келихи вина для трьох чоловіків, — звеліла Адельгайда.

Одна з жінок, які були коло Адельгайди, вийшла з кімнати і принесла на таці три срібні келихи з вином. Адельгайда взяла найгарніший келих, відпила з нього й подала Владиславу. Він підніс його до вуст і випив вино. Два інші келихи подали Велиславу та Одолену, і вони теж випили.

— Ну, тепер ти вже почастувала нас у своєму домі, — мовив Владислав, — і ми прощаємось. Дозволь мені, ясновельможна родичко.

Владислав підступив і поцілував Адельгайду в чоло. Потім став перед нею, та вона підняла вгору руки, поклала йому на голову і теж поцілувала його в чоло.

— Нехай Господь освятить усі твої дії, — промовила Адельгайда.

— Нехай твоя молитва лише забезпечить, що найкращі дійдуть до своєї мети, — відповів Владислав. Потім ще раз узяв Адельгайду за руку і обернувся, щоб іти. Тримаючись за руку князя, вона пішла поряд із ним аж до дверей. Потім обоє вклонилися, пустили руки, Владислав вийшов, Адельгайда повернулася в кімнату.

Від Гости Владислав зі своїми людьми знову поїхав до Праги. Прибувши до міста, послав вісників до панів Юрика, Богуслава і Здеслава. Коли всі троє приїхали до нього, сказав їм:

— Приготуйтеся ви, троє, і їдьте до міста Києва, там ви знайдете чоловіка з роду нашого святого Пржемисла. Це Оттон, син Оттона Чорного, сина Оттона Гарного, що був братом короля Вратислава. Після битви під Хлумецом, у якій його батько загинув від вояків Собеслава, він утік і вже не повернувся. Скажіть йому: Владислав, князь Богемії і Моравії, переказує тобі своє вітання і звелів сказати: Оломоуцьке князівство належало твоєму дідові Оттонові, належало твоєму батькові Оттонові й належатиме тобі, третьому Оттонові. Їдь із нами і йди до князя Владислава, щоб він передав тобі твою землю. Я накажу приготувати листи, які ви маєте передати тому чоловікові. Тим часом оберіть собі супровід і впорядкуйте свої справи.

Троє чоловіків пообіцяли виконати все і вийшли з покою.

Потім князь послав посланців до панів Богдана, Сезими і Звеста. Вони прибули, і князь сказав їм:

— Вас, чоловіки, я прошу