Де немає Бога - Максим Іванович Кідрук

— Амір, — озвався зі свого місця другий пілот.

— Єгор.

— Росіянин? — зиркнув через плече командир.

— Так, — відповів Парамонов. «Яка зараз, у сраку, різниця?» — Я був у хвості.

— І що? — водночас запитали пілоти.

— Щось вибухнуло, зірвало велетенський фрагмент фюзеляжа, — росіянин говорив швидко, ковтаючи слова. — За сорок першим рядом майже нічого не залишилося, знесло все — від борту до борту…

Амір уловив запах алкоголю.

— Ти що — п’яний?

Єгор проігнорував його.

— Це не все. Фюзеляж видерло цілим шматком, і той під корінь зрізав кіль.

— Він п’яний, — підвищив голос Амір.

— Трясця твоїй матері, ти не чуєш, що він каже?! — несподівано розлютився Еліаш. — Ти вважаєш, він такий п’яний, що не розгледів би кіль, якби той був на місці?! — Він знову зиркнув через плече на росіянина. — Що ще?

— Я не бачив рулів висоти, але, ймовірно, їх також пошкоджено. — Єгор тицьнув на педалі для керування стерном, в які Еліаш Зоммер усе ще впирався ногами. — Перестань. Немає сенсу тиснути.

— Але ж… — промимрив командир, — я думав, гідравліка…

— У нас немає горизонтального стабілізатора, — повторив Парамонов. — Це не проблема гідравліки. Там уже нема до чого гідравліку прикладати.

Еліаш Зоммер обережно зняв ноги з педалей. Ті вирівнялися, а літак продовжував летіти, як летів.

— А що з гідравлікою? — запитав росіянин.

— Вісімсот фунтів на лівій системі, — випалив Амір.

Єгор Парамонов збілів. Таке враження, наче в грудях загупало разом із десяток сердець.

— А права? Центральна?

— Мертві, — на денці Амірового голосу забриніли істеричні нотки: — Під кілем є місце, де всі три трубопроводи пролягають поруч. Мабуть, його розтрощило.

Парамонов мовчав, осмислюючи інформацію. Без кіля. Тепер ще й без гідравліки. Вони в літаючій труні. Це навіть гірше, ніж у його сні, бо падіння буде довгим і болісним, а він весь час залишатиметься при пам’яті.

— Ми намагаємося лягти на курс до Ісламабада, — кривлячи губи від напруження, промовив Еліаш. — Використовуємо двигуни.

Росіянин пробігся очима по моніторах і вказав пальцем на покази швидкості ліворуч від цифрового авіагоризонту.

— Завелика швидкість.

— Я знаю, — кивнув Еліаш. — Але це те, що тримає нас над горами. Ми не змогли його вирівняти, він лише зараз почав задирати носа.

— Фугоїда?

— Так, — командир ще раз кивнув. — Ми зараз у нижній точці циклу.

У разі втрати контролю (але за збереження тяги) на значній висоті літак виписує у повітрі так звану фугоїду. Спершу він опускає ніс і знижується, поволі набираючи швидкість. Зі зростанням швидкості збільшується підйомна сила, тож літак задирає ніс і набирає висоту. Під час підйому швидкість падає, і літак знову знижується. І так далі. Це ніби повітряні американські гірки, на яких лайнер поступово втрачає висоту — півтори-дві тисячі футів за цикл.

Парамонов сфокусувався на індикаторі висоти:

— Двадцять три з половиною[101].

— Набираємо, — прокоментував Амір.

Еліаш Зоммер подивився на росіянина, і його ламкий голос долинув, як із довжелезної труби:

— Візьмеш на себе керування тягою, — командир не запитував, але Єгор кивнув на підтвердження і, натягнувши ремені, підсунувся до важелів, — із правим обережно — варто зменшити оберти, відразу кидає у правий крен. Амір говоритиме із диспетчером. Я, поки ще є хоч якийсь тиск, допомагатиму елеронами. Коли вийдемо з гір, знизимося, і тоді через серію правих розворотів спробуємо вирівняти його вздовж посадкової смуги. — Еліаш важко дихав. — Усе буде гаразд, ми його посадимо.

— Добре. Я зрозумів.

Не відриваючи очей від індикаторів швидкості та висоти, Парамонов поклав долоні на важелі тяги. Ледь зрушив уперед правий, переконуючись, що двигун слухається його. Отже, застосовуючи регулятори тяги двигунів, він розвертатиме літак і частково керуватиме його швидкістю. Зусилля на закрилки та флаперони[102] надходить не через гідравлічну систему, а через окремі електричні приводи, тож їх також можна використовувати. Випускання шасі допоможе погасити горизонтальну швидкість. Цього загалом достатньо, щоб утримувати літак без вертикального стабілізатора в повітрі — це як балансувати із розкрученим м’ячем на вказівному пальці: непросто, проте можливо, — та Парамонов усвідомлював, що навряд чи цих засобів вистачить, аби безпечно приземлитися.

На зв’язок вийшов ісламабадський диспетчер:

— Альтаїр три-чотири-один, ви підтверджуєте оголошення надзвичайної ситуації?

Від пілотів досі не прозвучало сигналу «Mayday»[103].

— Так, підтверджую! — гаркнув Амір.

— Три-чотири-один, вас зрозумів. І… е-е… не могли б ви… е-е… означте природу вашої ситуації.

Другий пілот хотів відповісти, проте його увагу відволікло повідомлення на основній панелі. Випроставши руку, малайзієць закричав:

— Гідравлічний тиск повністю втрачено!

— Повністю? — перепитав Еліаш. — Я тебе правильно зрозумів?

— Так. Усі три системи мертві!

777-й знову почав кренитися на правий борт.

— Додавай, — наказав Еліаш Парамонову. Той, вистромивши крізь зуби кінчик язика, плавно переставив правий важіль уперед. — Нас розвертає на захід! Чорт!

Літак вирівнявся, але зійшов з курсу. Диспетчер, зауваживши відхилення на радарі, пророкотав:

— Альтаїр три-чотири-один, тримайтеся курсу два-один-нуль, напрямок на Ісламабад.

— Ісламабад-контроль, літак майже некерований, — пробелькотів Амір.

— Некерований, три-чотири-один, вас зрозумів.

Еліаш подивився на Єгора, перевів погляд на Аміра:

— Летимо далі? Або треба зробити повне коло, щоб лягти на курс.

— Далі… — Амір Бахтіар раптом почав стишуватися, так ніби хтось вичавлював із нього життя, — п-просто летимо.

Парамонов замотав головою:

— Ми не знаємо, що там. Нам вистачає висоти, щоб розвернутися.

Диспетчер помітив, що рейс 341 припинив знижуватися.

— Альтаїр-Ейр три-чотири-один, підтвердіть зниження до висоти двісті двадцять.

— Так, ми… — Амір кинув погляд на альтиметр, — Ісламабад-контроль, набираємо.

Гори зникли, тепер крізь вікна було видно лише нестерпно синє небо. Ядуче-синій колір, здавалося, сочився просто з повітря.

— Роджер. Можете назвати висоту?

— Двісті сорок[104].

— Роджер. Ваше розташування: сорок три кілометри на північний захід від Скарду[105]. Ви можете приземлитися в Скарду?

— А… е-е-е… — Амір завагався, — не знаю. Ми не зможемо. Літак некерований.

777-й продовжував задирати ніс і набирати висоту. Опір повітря зростав, і горизонтальна швидкість стрімко падала. Парамонов краєм ока стежив за індикатором висоти — 244[106], — однак про горизонтальну швидкість, яка ще кільканадцять секунд тому була завеликою, не думав.

— Альтаїр-Ейр три-чотири-один, що у вас пошкоджено?

— Салон… — Амір мав такий вигляд, ніби застряг на залізничному переїзді й розуміє, що на нього мчить товарняк.

— Спитай, яка там смуга, — звелів Еліаш.

— Ісламабад-контроль, яка довжина смуги в Скарду?

Коротка пауза, і диспетчер заговорив:

— Дванадцять тисяч футів. Висота — трохи більше за сім тисяч футів над рівнем моря. Вони регулярно приймають «Boeing 737».

— Ми зможемо сісти, — випалив Еліаш.

— Ісламабад-контроль, дайте радар-вектор на Скарду.

— Три-чотири-один, очікуйте. Я зв’яжуся із диспетчером Скарду.

Зиркнувши на