Де немає Бога - Максим Іванович Кідрук

Клаус нарешті кивнув, неохоче розстебнув ремінь безпеки і, перехилившись через перегородку, що розділяла сидіння першого класу, взявся припасовувати маску.

— Сядьте на місце! — озвалася зі свого місця стюардеса. Не підсилений динаміками голос звучав карикатурно пискляво, неначе в мультфільмі.

Парамонов прокричав:

— Я пілот! — Потім затримав дихання, відкинув маску, обійшов бортову кухню і зі спеціальної скриньки дістав один із кисневих балонів, що залишилися. Глибоко вдихнувши, він повернувся до стюардеси й ще раз заспокоїв її: — Я літаю на 777-му. Що сталося?

Круглі від переляку очі, здавалося, займали півобличчя.

— Щось вибухнуло.

— Де?

— Далі по салону. Мабуть, у хвості.

Парамонов завагався. Треба йти до кабіни, запропонувати допомогу. Проте лайнер — напевно, все ще на автопілоті — продовжував летіти рівно. Навряд чи за кілька хвилин що-небудь зміниться. Буде краще, якщо він спочатку пройдеться салоном і погляне, що трапилося.

— Я візьму балон і сходжу подивлюся. Дізнаюся, які пошкодження. Ви зв’язувалися з вашими колегами з хвоста?

— Ні. Тобто так. Я намагалася. Але вони не відповідають.

«Хріново», — подумав Єгор.

— Добре. Я все з’ясую.

Він затиснув патрубок кисневого балона зубами та, допомагаючи собі руками, швидко перетнув салон першого класу. Проминувши другу кухню та туалети, росіянин зупинився на порозі бізнес-класу.

Обвислі кришки камер, де ховалися кисневі маски, та гнучкі прозорі трубки для подачі кисню вібрували в такт із корпусом. Пасажири — ті, що були при пам’яті, — отупіло телющилися на Парамонова. Той, розставивши ноги, ковзав очима по салону. Біль, що причаївся в потилиці, перекинувся на решту голови, та росіянин не зважав. Не виявивши нічого підозрілого, він нахилився до посірілої від страху шатенки на найближчому кріслі й запитав англійською:

— Ви бачили якісь пошкодження?

Вона зосередила на ньому осклянілий погляд зацькованої тварини, що втратила волю до життя. Парамонов не здавався:

— Де вибухнуло?

В очах щось промайнуло, і шатенка махнула рукою собі за спину, в бік салону економ-класу.

— Дякую. — Парамонов поклав руку на її плече. — Все буде гаразд!

Коли він випростався, тремтіння палуби під ногами посилилося. Росіянин перевів погляд ліворуч, до ілюмінаторів, угледів лише небо, а вже за мить відчув, що літак знижується. Отже, пілоти живі, а лайнер не втратив керованості. Щойно Єгора пронизала думка, що ця пригода мине без неприємних наслідків і що зрештою він хизуватиметься нею перед колегами, літак накренився на правий борт. На мить тіло затопило неприємне відчуття невагомості. Потім, коли корпус струсонуло так, що шатенка, поруч із якою стояв Парамонов, голосно клацнула зубами, а 777-й кинуло ліворуч, ніби корабель, у борт якого вдарила висока хвиля, росіянин утратив рівновагу й повалився на підлогу. Кисневий балон вискочив з руки та покотився проходом до носової частини літака.

16:49

Еліаш повернув штурвал ліворуч. 777-й ривком вирівнявся, та вже за кілька секунд знову почав кренитися на правий борт. Командир викрутив штурвал до упору, і завалювання зрештою припинилося, проте не більше. Крен не зникав. Лайнер продовжував втрачати висоту із правим крилом, опущеним щонайменше на тридцять градусів щодо горизонту.

Другий пілот тим часом зв’язався із диспетчером в Ісламабаді, який прийняв рейс 341 невдовзі потому, як той перетнув кордон Пакистану.

— Ісламабад-контроль, це Альтаїр Ейр три-чотири-один, просимо… хе… негайно… — Він із жахом спостерігав, як надулися м’язи на передпліччях Еліаша. Мозок відмовлявся вірити, що штурвал у крайньому лівому положенні всього лиш утримує літак від обертання. — Негайно! У нас проблеми, просимо звільнити шлях для аварійної посадки. Знижуємося і підтримуємо двісті двадцять. Прийом.

— Роджер, — диспетчер зреагував умить. — Підтверджую дозвіл на зниження, двісті двадцятий ешелон. — Пауза. — Ви хочете приземлитися в Ісламабаді?

— Підтверджую, Ісламабад.

— Вас зрозумів. Готую смугу.

Попри скажений холод, на перекошеному від напруження обличчі Еліаша Зоммера виступив піт. Не повертаючи голови, він прохрипів:

— Допоможи мені… він продовжує кренитися праворуч… що відбувається?

Амір узявся за штурвал зі свого боку й також викрутив його ліворуч, та це не надто допомогло. Літак їх не слухався. Крім того, що більше вони знижувалися, то дужче трясло 777-й. Корпус тремтів так, що другому пілотові ледве вдавалося прочитати повідомлення бортового комп’ютера.

— Вирівнюй! — закричав Еліаш.

— Я намагаюся!

Командир важко дихав:

— Це через гідравліку? Що з гідравлікою?

— Мертва! Центральна система на нулі!

— Інші системи?

— Ліва також! Права… дві тисячі… дві тисячі фунтів[96].

— Як таке може бути?

— Тисяча сімсот фунтів!

Гідравлічна рідина — наче кров у літаку. Вона забезпечує рух регулювальних площин — елеронів, стерна, рулів висоти — образно висловлюючись, «літакових м’язів». Якщо у гідравлічних системах падає тиск, лайнер стає практично некерованим, і штурвал можна викидати у вікно.

Ліве крило продовжувало повільно підійматись. 777-й дедалі більше забирав праворуч, дедалі нижче опускав носа й набирав швидкість. Тепер гори затуляли весь огляд справа у вікні.

Еліаш повернув голову до Аміра. Шкіра на його щоках набула зеленкувато-землистого відтінку, киснева маска з’їхала на підборіддя — сопла ніздрів темніли понад її краєм, — та він не міг її поправити. Кожен вдих супроводжувало судомне хрипіння.

— Аміре, слухай мене: я триматиму штурвал, а ти спробуй двигунами, — це старий авіаційний трюк — у разі «втрати» елеронів підганяти потужність окремо на кожному з двигунів. — Лівий на малий газ, а на правому додай тяги.

Другий пілот відпустив штурвал і поклав ліву руку на важіль тяги двигунів. Важіль складався із двох симетричних частин, які регулюють потужність відповідно лівого та правого двигунів. Амір дуже обережно посунув уперед праву половину важеля.

Це спрацювало. Гудіння двигуна № 2 повиразнішало, зростання тяги збільшило підйомну силу на крилі, й літак почав вирівнюватися. Еліаш полегшено зітхнув і швидким рухом поправив маску. Регулювання тяги не вирішувало їхніх проблем, але принаймні давало змогу перевести подих і зосередитися на чомусь іншому. Амір затиснув перемикач на штурвалі та викликав диспетчера:

— Ісламабад, дайте радар-вектор на аеропорт.

— Роджер. Правий чи лівий поворот?

За таких обставин у разі спроби збільшити тягу лівого двигуна лайнер майже напевно завалюватиметься, тож 777-й відтепер міг розвертатися лише праворуч.

— Правий… правий поворот!

— Добре. Гаразд. — Диспетчер звірився з радаром. — Альтаїр три-чотири-один, повертайте праворуч, курс два-один-нуль[97]. Два-один-нуль, радар-вектор на Ісламабад.

Автопілот не працював, пілоти мусили вручну розвернути літак у потрібному напрямку.

— Я поволі зменшуватиму тягу на правому, — мовив Амір, — ми знову почнемо завалюватися, але заразом повертатимемо. Ти стеж за курсом, скажеш, коли припинити. Коли вирівняти назад.

— Гаразд.

Другий пілот узявся за важіль тяги двигуна № 2 і повільно потягнув його назад. 777-й зреагував одразу — праве крило пішло вниз.

— Легше…