Постріл із глибин - Ерік Ларсон

«Лузитанія».

Палтус

У неділю та понеділок погода залишалася похмурою. На палубах через дощ та вітер було холодно, і пасажири, схильні до морської хвороби, другий день поспіль залишалися в каютах.

Щодня капітан Тьорнер влаштовував тренування з евакуації та дій у разі пожежі, перевіряв двері перебірок між водонепроникними відсіками корабля. У морі тренування спуску шлюпок проходили без власне спускання їх на воду, як це відбувалося в нью-йоркському порту, адже коли корабель рухається, то спуск шлюпки може загрожувати життю будь-кого, хто є в ній. Перш ніж команда може безпечно опустити шлюпку на воду, корабель має повністю зупинитися.

У цих щоденних тренуваннях застосовували лише дві рятувальні шлюпки, які завжди висіли напоготові на випадок, якщо хтось із пасажирів упаде за борт або станеться щось непередбачуване. Це були шлюпки № 13 та 14, розташовані одна проти одної з різних бортів. Щоранку група моряків збиралася коло шлюпки, що висіла з підвітряного боку (тобто з того боку, що був прикритий від вітру). Керував тренуваннями старший третій помічник Джон Льюїс. Усі моряки шикувалися та чекали команди.

За командою «На шлюпку!» вони залазили всередину, вдягали рятувальні жилети та сідали у визначених місцях. Після цього Льюїс розпускав моряків.

Льюїс також брав участь у щоденних інспекціях корабля, які проводив капітан екіпажу Джок Андерсон. Вони починалися щоранку о 10:30. З ними також корабель оглядали ще четверо чоловіків: старший лікар судна, помічник лікаря, старший стюард та начальник господарської частини. Вони зустрічалися коло кабінету останнього — «Господарського бюро», — який розташовувався посередині палуби В навпроти двох електричних ліфтів, і звідси вирушали на огляд. Обходили декілька заздалегідь обраних кают та обідніх зал, кімнат для відпочинку, туалетів, бойлерів та переходів з палуби А до третього класу, перевіряючи, щоб усюди «була чистота та порядок»[366], згадував Льюїс. Особливу увагу вони приділяли ілюмінаторам — вентиляційним отворам, як називав їх Льюїс, — адже їх не можна було залишати відкритими, особливо на нижніх палубах.

Ці інспекції, тренування та інші заняття команди були розвагою для пасажирів. Моряк Леслі Мортон став свого роду атракціоном на борту завдяки вмінню в’язати складні вузли. «Я пам’ятаю, як зв’язав огон із восьмипрядного каната на палубі на носі перед цілим натовпом пасажирів[367] — мені знадобились усі мої приховані акторські здібності», — писав Мортон. Цей виступ викликав «охи та ахи» публіки — принаймні за його власними спогадами.

На борту ніхто поки що не знав про торпедування американського танкера «Gulffight» 1 травня або про те, що у Вашингтоні цей інцидент викликав занепокоєння безпекою самої «Лузитанії». Те, що атака сталася в той самий день, як було опубліковане попередження Німеччини проти подорожей через військову зону, яскраво проілюструвало реальність намірів Німеччини. Газета Washington Times, не зазначаючи своїх джерел, заявила, що «лайнер “Лузитанія” з кількома сотнями відомих американців на борту прямує в бік Англії[368], незважаючи на те що окремі пасажири отримали анонімні застереження, а офіційне попередження з’явилося на сторінках американських газет — попередження, яке на тлі останніх подій у військовій зоні може виявитись, як уже починають побоюватися, зовсім не порожнім». У статті також ішлося, що «сотні американців затамували подих, щоб тільки корабель з їхніми рідними не пішов на дно».

У статті повідомлялося, що федеральна влада приголомшена намірами Німеччини. Усіх турбувало, здавалося, одне-єдине питання: «Яку мету поставила перед собою Німеччина? Чи збирається вона розпочати війну проти Сполучених Штатів?»

Ніхто не мав жодних сумнівів щодо того, що інцидент із «Gulflight» буде вирішено дипломатичними методами, але в статті зазначалося: «Усіх хвилює поява все більшої кількості фактів, які свідчать або про те, що Німеччина шукає проблем зі Сполученими Штатами, або ж про те, що їхня влада безрозсудно ставиться до можливого спричинення проблем».

«Лузитанія» прямувала вперед, і на борту запанувала звична нудьга. Зустрічі за їжею ставали дедалі важливішими. У ці перші дні подорожі пасажири звикали до сусідів, з якими мали ділити стіл. Чарльзові Лоріа звикати було легко: з ним за одним столом був його друг Вітінгтон. А ліверпульському детективу — навіть простіше: він їв сам-один. Тим, хто подорожував на самоті, загрожувала можливість опинитися поруч із набридливими людьми, з якими в них не було нічого спільного. На борту постійно хтось знайомився з чарівними людьми або хамами, з сором’язливими або хвалькуватими. Одна молода жінка мусила ділити стіл із чоловіком, який її «дуже дратував»[369]. Серед пасажирів спалахували й згасали чвари. Розгорялися романтичні стосунки.

Але їжі завжди було однаково вдосталь, навіть у третьому класі, де мозковий горох із блакитної бляшанки був головною стравою, як і вілтширські сири, консервовані груші, персики, абрикоси та ананаси. У першому класі їжа була не просто хорошою, а марнотратно щедрою. Пасажирам першого класу пропонували супи, закуски та безліч основних страв з кожним прийомом їжі. Під час одного з переходів у меню на один обід входили: палтус в орлеанському соусі; міньйони-суше з палтуса; смажений на відкритому вогні морський окунь у соусі шорон (соус із білого вина, цибулі шалот, естрагону, томатної пасти та яєць); телячі відбивні; турнедо з бордоської яловичини; вірджинський запечений окіст; сідло барана; смажена дика качка; качка, фарширована селерою; смажені курчата цесарки; телячі філе та ребра; а також п’ять десертів: тирольське суфле, шоколадний торт, яблучний пиріг, баварський лимонний крем і морозиво двох видів — полуничне та неаполітанське[370]. У меню було стільки позицій, що «Кунард» доводилося друкувати окремі листки з комбінаціями страв, які можна було замовити, щоб збиті з пантелику пасажири не помирали голодною смертю.

Пасажири пили та курили. Одночасно й багато. Для «Кунард» це складало суттєве джерело прибутку. Компанія постачала на борт запас зі 150 ящиків віскі Black & White[371], 50 ящиків віскі Canadian Club та ще 50 — джину «Плімут». На борту також було 15 ящиків червоного французького вина 11-річної витримки шамбертен, білого вина такої ж витримки шаблі, 12 бочок зі стаутом та 10 — з елем. Був запас 30 тисяч цигарок Three Castles та 10 тисяч манільських сигар. На кораблі також продавали сигари з Гавани та американські Phillip Morris. Для пасажирів, у яких були люльки — а таких було багато, — на кораблі було 560 фунтів тютюну Capstan та 200 фунтів