Постріл із глибин - Ерік Ларсон

Найповніші інструкції Адміралтейство склало в лютому 1915-го. Вони були зібрані в секретному меморандумі, який капітани мали зберігати в «місці, де його можна знищити на першу вимогу»[347]. У документі містилися наївні міркування та перекручені відомості про саму природу небезпеки, яку становлять субмарини. Палубну гармату субмарини в ньому називають «незначною зброєю», зазначаючи, що «постріли з гармат більшості субмарин не становлять небезпеки». Також тут повідомляють, що в разі влучення торпеди в судно не треба хвилюватись, адже «зазвичай у вас залишиться досить часу, щоб команда могла врятуватися за допомогою шлюпок, якщо вони зберігаються в належному порядку». Про пасажирів та їхню поведінку за таких умов у меморандумі ніяк не йшлося.

Натомість у документі було приділено багато уваги реалістичним описам уразливих місць підводних човнів із наполегливим спонуканням капітанів використовувати їх за будь-якої нагоди. «Якщо у вас по курсу раптово спливає субмарина з вочевидь ворожими намірами, правте прямо на неї на максимальній швидкості, змінюючи курс у разі необхідності, щоб субмарина залишалася чітко попереду». Коротше кажучи, Адміралтейство просило капітанів комерційних кораблів перетворити своє судно на атакувальну зброю й протаранити ворога. Такий маневр був досить ефективним завдяки відносній крихкості субмарин — і вже за тиждень це доведе «Дредноут»[348], протаранивши та потопивши U-29 під командуванням капітан-лейтенанта Веддіґена. Таким чином він, можна сказати, помстився за смерть команд «Aboukir», «Cressy» та «Hogue». Меморандум також радить британським кораблям видавати себе за кораблі нейтральних країн за допомогою фальшивих прапорів за будь-якої нагоди. «Це не є ні в якому разі негідним. Власники та командири мають повне право користуватися будь-якими методами, щоб ввести ворога в оману та видати британський корабель за нейтральний»[349].

Також у меморандумі був чіткий наказ, який став наслідком катастрофи «Aboukir»: «Усім британським океанським комерційним кораблям забороняється надавати допомогу судну, яке було торпедоване субмариною»[350].

Пізніше Адміралтейство також зробило заяву, що Тьорнер мав іще одну рекомендацію, від 16 квітня, у якій було зазначено: «Військовий досвід показав, що швидкісні пароплави можуть суттєво знизити ймовірність успішної несподіваної атаки субмарини за допомогою регулярної — кожні 10 хвилин або півгодини — зміни курсу»[351]. У документі пояснювалося, що саме таку тактику використовували кораблі під час патрулювання у водах, де існувала висока ймовірність атаки субмарини.

Проте Адміралтейство могло помилятися, припускаючи, що на момент відплиття з Нью-Йорка такий документ був серед паперів, які отримав Тьорнер. (Юристи «Кунард» пізніше пишномовно обійшли це питання в заплутаних юридичних термінах, зводячи все до такого[352]: «Кунард» вважає, що такий документ було передано капітанові, але в компанії не знали напевне, про що саме в ньому йшлося.) Факт, чи отримав це повідомлення Тьорнер, став предметом суперечки. Торговельна палата Адміралтейства справді склала рекомендацію такого зигзагоподібного курсу, але один видатний морський історик стверджував, що такі інструкції не були схвалені Першим Лордом Черчиллем аж до 25 квітня, тому їх не передавали капітанам та суднохідним компаніям до 13 травня, тобто набагато пізніше за відплиття «Лузитанії» 1 травня.

Та навіть якби такий документ був у Тьорнера, він навряд чи б щось змінив[353]. По-перше, капітанам не наказувалося іти зигзагом — було просто описано стратегію. А по-друге, у ту епоху капітани комерційних кораблів вважали зигзагоподібний курс чимось кумедним, і мало хто став би його застосовувати. Тим більше, командир величезного океанського лайнера. Неприйнятною була навіть думка про те, щоб завдати дискомфорту пасажирам (а в першому класі було досить багато видатних людей) постійними різкими поворотами.

Опинившись у відкритих водах, «Лузитанія» вийшла на швидкість приблизно у 21 вузол — це на 6 вузлів більше за максимальну швидкість підводних човнів у поверхневому режимі та вдвічі більше за швидкість під водою.

Така швидкість перевищувала максимальну швидкість будь-якого іншого цивільного корабля, що застосовувався на той момент. У неділю після полудня «Лузитанія» швидко наздогнала та обійшла американський лайнер «Нью-Йорк», на борту якого подорожувала шекспірівська актриса Еллен Террі.

У неділю Двайт Гарріс, ньюйорківець, що прямував в Англію з наміром одружитися, став планувати свої дії на випадок, якщо «Лузитанію» торпедують. «Я добре роздивився та вирішив, що якщо й справді щось станеться у “військовій зоні”, то піду на ніс корабля, якщо буде така можливість»[354]. Але, перш ніж піти на ніс, він планував захопити те персональне рятувальне коло, яке придбав у Ванамейкера в Нью-Йорку.

Кімната 40; Квінстаун; Лондон.

Захищаючи Оріон

В Адміралтействі зчинилося хвилювання через німецькі повідомлення, перехоплені Кімнатою 40. Але хвилювала їх не «Лузитанія», а «Оріон» — один із найбільших та найпотужніших лінійних кораблів Британії, «супердредноут». Цей корабель було переобладнано в Девонпорті, що на південно-західному узбережжі Англії, і тепер він мав іти на північ, щоб повернутися у Великий флот у Скапа-Флоу.

У неділю, 2 травня, начальник штабу Адміралтейства Німий Олівер надіслав Першому Морському Лорду Джекі Фішеру повідомлення, у якому радив відкласти вихід «Оріону»: «Буде менше місячного світла та менше ризику щоночі, поки ми чекаємо»[355], — писав він.

Фішер погодився, і о 13:20 Олівер відправив телеграму головнокомандувачу флоту адміралові Джелліко з наказом затримати «Оріон» у Девонпорті. Того ж дня Адміралтейство також надіслало Джелліко вимогу вжити заходів щодо захисту менших суден — вугільників та катерів, «беручи до уваги загрозу з боку субмарин на захід від західного узбережжя Ірландії»[356].

Протягом двох наступних днів Олівер також надсилав окремі попередження щодо двох інших військових кораблів[357], «Ґлостер» та «Граф Единбурзький», а потім іще одне — з рекомендацією призначити «Юпітеру» курс через нещодавно відкритий шлях Північною протокою, який на той момент був безпечнішим за інші. Раніше Адміралтейство закривало його через німецькі міни, але 15 квітня шлях було очищено від мін та відкрито для військових, але не комерційних кораблів[358]. Цей шлях проходив між Шотландією та Ірландією: він був з обох боків оточений дружніми берегами, а також його активно патрулював флот Британії.

Незважаючи на безпеку Північної протоки, адмірал Олівер наказав супроводжувати «Юпітер» есмінцями[359].

Тієї неділі це була не єдина новина про Північну протоку[360]. Адмірал Річард Вебб, голова Торговельного підрозділу Адміралтейства, який під час війни командував усіма британськими комерційними кораблями, отримав повідомлення, що новий шлях буде відкритий для всіх кораблів, як військових, так і комерційних. Тобто цивільні фрахтівники та лайнери, що йдуть