Борислав смiється - Іван Якович Франко
I скоїлася тота важна перемiна серед бориславських робiтникiв несподiвано швидко. Аж самi нашi знакомi побратими, котрi дали перший товчок до тої перемiни, аж самi вони здивувалися, видячи, яким голосним вiдголосом лунають по Бориславу їх слова. Навiть самi недовiрливi з-помiж них, котрi нерадо глядiли на перемiну в цiлях i роботi побратимства, навiть брати Басараби, видячи, як пильно хапають рiпники їх слова i як живо розвивають їх далi по-свому, почали щирiше приставати до нового руху. Вони видiли, що Бенедьо i Стасюра праду говорили, кажучи, що треба вийти з дотеперiшнього тiсно-кружкового побратимства i понести своє слово i свою думку мiж широку громаду, а тепер переконалися, що серед тої громади грунт добре приготований пiд засiв такого слова i що слово тото через розширення в громадi не то що не стратить нiчого, але, противно, набере великої сили. Впрочiм, брати Басараби, а за ними й деякi другi завзятiшi побратими, не ставали оконечно на тiм, що радив Бенедьо, а думали так, що коли б не вдалася Бенедьова рада (а в її удачу вони й тепер ще мало вiрили), то тодi можна буде повернути цiлу величезну силу збентеженої робiтницької громади на iнше дiло — на те дiло, для котрого вони в першiм початку зав'язали своє побратимство. Тому-то вони по довшiй розвазi не тiльки не банували на Бенедя за те, що своїми радами вiдвiв побратимство вiд його первiсного напряму i попровадив його за собою по iншiй стежцi, — а противно, вони були йому вдячнi за те, що, мимо своєї вiдомостi, вiн прийнявся єднати для їх цiлей бiльшу силу i прийняв на себе провiдництво туди, куди вони досi не осмiлювалися ступити. Вони, прото, взялися щиро працювати для Бенедьових думок, знаючи, що коли б удалося тi думки вповнi перевести, то по дорозi зробилось би й те, чого вони бажали; а коли не вдасться Бенедьова думка, то сповнення їх первiсної цiлi буде тодi ще певнiше. Значиться, сяк чи так, а Бенедьо, працюючи для всiх робiтникiв, працював i для них.
Зато яке життя, який рух пiшов тепер у невеличкiй хатi край Борислава, де жили Матiй i Бенедьо. Щодень вечорами приходили побратими, по два, по три, розповiдали, як iде дiло, як приймають рiпники їх слова, як домагаються ради, як виступають проти жидiв. Наради тривали не раз досить довго, i перед очима наших знакомих чимраз яснiше виднiлася дорога, котрою далi треба ступати. Ще в самiм початку, коли нашi побратими рiшили вербувати до свого побратимства широку громаду бориславських рiпникiв, вони цiлi два вечори нараджувалися над тим, як се почати, щоби й найлегше доказати свого, i не звернути передчасно на себе увагу. Тодi ще в живiй пам'ятi були переслiдування i арештування полякiв — учасникiв повстання 1863 p., i деякi побратими виразили свiй страх, щоби в разi викриття полiцiя не насiла на них i не обвинила їх о який бунт, — а в такiм разi i вся робота пропала би за нi за що. Вкiнцi Бенедьо порадив так: в першiм початку пiддавати робiтникам свої думки немов збоку, случайно, повiльно, а уперто, в кождiй розмовi, будити у всiх почуття свого бiдного, нужденного положення i заразом показувати всiм в дальшiй далечинi можнiсть поправи. Таким способом, — говорив Бенедьо, — мiж людьми прокинеться неспокiй, роздразнення, бажання поправи, — одним словом, витвориться серед маси рiпникiв напруження, котре, зручно пiддержане i побiльшуване, дасться у вiдповiднiй хвилi повернути раптом i з великою силою в дiло. Тота рада дуже вподобалася всiм побратимам, i вони прирекли за нею поступати. Не пройшло й двох недiль, а цiль тота була майже вповнi осягнена. Робiтники по роботi юрбами ходили по Бориславi, гомонячи та нараджуючись; шинки пустiли чимраз бiльше, а роздразненяя i несупокiй мiж народом чим далi змагалися, i нетерпеливi побратими чимраз голоснiше домагалися, щоб уже раз виступити їм одверто i взяти на себе провiдництво в широкiм робiтницькiм руху. Але Бенедьо, а за ним i брати Басараби стояли на тiм, що треба ще трохи пiдождати, поки вище i бурливiше не битимуть хвилi робiтницького роздразнення.
А хвилi тi, двиганi правдивою нуждою i притиском, пiддуванi зручно пекучо-правдивими словами побратимiв, били чимраз вище i бурливiше. Простий чоловiк — ворог усякого довгого думкування та мiркування. Правда, власним розумом не швидко вiн доходить до ясної оконечної думки, томиться довго засiвшою йому в голову гадкою, — але коли вона усядеться i проясниться у нього, зложиться в оконечний, твердий i ясний образ, — тодi вже йому не до забавки, не до мiркування, тодi вiн усею силою свойого єства преться зробити думку свою дiлом, тодi конечна боротьба мiж ним а противниками його мислi. От так само було й тут. Бачилось би, i невелика рiч чоловiковi, терплячому щоденну нужду та кривду, прийти до почуття тої нужди i кривди, — а прецiнь як пiзно прийшли до того почуття бориславськi робiтники! I бачилось би, що такого великого в тiм почуттi, самiм безвiдраднiм та сумнiм! А мiж тим якого несупокою наробило, яку бурю пiдняло воно в головах усiх робiтникiв! I швидко з безвiдрадного та сумного чуття виродилося грiзне завзяття, мимовiльна дружнiсть i непокiрливiсть своїм кривдникам. Вiд слiв почало доходити до дiл. От одного дня пронеслася по Бориславi вiсть, що там а там робiтники потурбували в якiмось завулку касiєра, котрий замiсть звичайних двох центiв положив собi був брати у робiтникiв по чотири центи «касiєрного» вiд одної шахти, то єсть вiд одного 12-годинного робучого дня. Тота вiсть була немов знаком, за котрим швидко по собi слiдувало бiльше подiбних случаїв. За кождою вiсткою о подiбнiм случаї росло завзяття i вiдвага рiпникiв. Вони вже прямо в очi всяким касiєрам, надзiрцям та контролерам почали нахвалятися, що не будуть довше терпiти над собою кривди. Страх почав падати на всякi п'явки людськi. А коли одного дня пронеслася по Бориславi чутка, що коли один надзiрець несправедливо зарахував якусь високу кару рiпниковi, а касiєр при виплатi хотiв йому потрутити тоту кару з платнi, то рiпники пiдняли при касi великий крик i гамiр, почали жадати перед себе надзiрця, щоби витолкувався, за що се таку кару наложив на їх товариша. Надзiрець сховався десь, касiєр жартом, щоби їх позбутися, сказав їм: «Iдiть i шукайте його, а як
