Якоб вирішує любити - Каталін Доріан Флореску

А коли чоловік і тоді не рушив з місця і лише нерішуче переминався з ноги на ногу, батько схопив його за комір.

— А стайня… — промимрив той.

— Ага, то ти грошей хочеш. Що ж, будуть тобі гроші.

Він звернувся до мами.

— Принесіть гроші зі шкатулки. Достатньо! — наказав він.

Мама спробувала щось заперечити, але батько гримнув на неї:

— Ви не чуєте, що я сказав?

Він говорив неголосно, дідові навіть доводилося вслухатися, щоб розчути. Зате слова його звучали так, що якось не хотілося йому перечити.

Він взяв від матері банкноти і запхав чужинцеві в кишеню пальта.

— Це більш, ніж по-королівському за ту розвалюху і пару злиденних шкап.

А тоді взяв його попід руку і вивів на вулицю. Там всадив до брички, ляснув коней батогом і повернувся в дім щойно після того, як бричка завернула на Головну вулицю.

— Що ж, з цим покінчено, — сказав він, знов у пречудовому настрої. — Що там у нас сьогодні на обід?

Він вдоволено потирав руки.

— Хто Ви насправді? — запитала його мама.

Він знов споважнів.

— Хіба я питав, хто Ви? Як в Америці заробляли свої гроші? Цілий світ говорить, що лежачи на спині.

— Але гроші мої Вам до вподоби. Їх Ви видаєте пригоршнями.

— Не для себе, для Обертинів. Виглядає на те, що я взяв собі за жінку хвойду. Та чи я Вам цим дорікаю? Я нічого не питаю, бо знав, на що йду. І Ви знали. Коли берете чоловіка з вулиці, пускаєте його до ліжка, а тоді одружуєтеся з ним, то знаєте, що робите. Звісно, Вам би більше подобалось, якби я був, хай служкою, та все ж зі збіднілих селян, а не безродним наймитом при стайні. Та Ваше бажання мати сім'ю і нащадка було більшим за Вашу обережність. От і добре, для мене добре. Я з тих, які хочуть, щоб їм велося добре. І я все зроблю для цього. Можете бути певні.

— Я хочу, щоб ти покинув мій дім. Візьми що хочеш, і забирайся, — проказав дідо.

— Твій дім, діду? Він уже давно мій. Знаєш, що скажуть, коли я піду? Що твоя донька навіть не вміє прив'язати до себе чоловіка. Жінка з дитиною без чоловіка. Це може бути тільки курва. Та з вами навіть вітатися перестануть. А з двором що буде? За кілька років ти вмреш, і все піде прахом. Я знаю, ти мене від початку незлюбив, хоч як я старався. Я придбав тобі нових коней і відбудував двір після пожежі. Але я не такий родовитий, як Обертини. Я не заснував села і не був суддею, як ваш Фредерик. Не пощастило тобі, старче, доведеться зі мною вживатися.

Дідо вибіг і повернувся з коротким гарапником. Він заніс руку, але батько схопив його за зап'ястя і силою пригнув.

— А тепер-от і я вважаю, що ми не можемо жити під одним дахом. Але не я піду, а ти. Від сьогодні ти спиш у челядні, діду. Але їсти можеш і далі з нами.

Дід ошелешено подивився на маму.

Батько теж повернувся до неї, не відпускаючи діда.

— Ви згідні з цим, Ельзо? Бо якщо ні, я піду собі, а Ви можете залишатися зі своїм виродком. Вас засміють. Скажуть, що я пішов, бо Ви знову взялися за старе. Вас і близько до села не підпустять. Вас уникатимуть ще більше, ніж дотепер. Ви цього хочете? — спитав батько з притиском.

Мати опустила очі.

— Хочете? — ревнув він.

— Ні, — відказала вона ледь чутно.

— Голосніше, щоб і дід як слід розчув.

Цього разу вона подивилася дідові просто в очі і, голосно й виразно повторивши свою відповідь, підняла плечі й брови і ступила крок до нього. Вона розвела руки, так ніби хотіла його обійняти або за нього вчепитися.

— Ось і з'ясували, — вдоволено сказав батько. — А тепер нумо до столу.