Якоб вирішує любити - Каталін Доріан Флореску
Це він справжній Якоб, а батько вкрав у нього ім'я — і не тільки. У нього в стайні — провадив чужинець — наймитував парубок, такий собі Франц. Від самого початку з ним не повелося: ані слова йому не скажи, відразу грозився, а коли не грозився, то так себе ставив, що його боялися. Він був дуже здібний, часами навіть милий, але це дуже різко могло змінитися.
Одного дня вони страшенно посварилися, бо Францові здалося, ніби йому замало заплатили. Це при тому, що все господарство давало так мало прибутку, що заплатити більше було годі. Прокинувшись наступного ранку, він побачив, що наймит стоїть в ногах коло ліжка і свердлить його поглядом. Він так злякався, що тут-таки звільнив парубка.
Спочатку здавалося, що Франц анітрохи цим не згіршився. Він навіть твердив, що це йому тільки на руку, бо незабаром, мовляв, він ожениться з багачкою. Наскільки чужинець знав, Франц начебто знайшов місце в крамниці тканин у якогось єврея. Відтоді Франца й слід простиг — аж поки чужинець кілька днів тому не прочитав цю газету.
— Так кожен може прийти, — втрутилася мама. — Але де певність, що це не Ви пройдисвіт і просто хочете грошей?
— Правду вона каже. Якоб прочитав газету і після цього захотів женитися. Ви прочитали газету і хочете готівки, — знайшовся дідо.
Він уже встав, щоб випровадити чи то справжнього, чи то вдаваного Якоба, коли той перейшов до захисту:
— Але, панове, що Ви таке кажете? Я тут постраждалий. Це мені спалили стайню і вкрали золотий батьків годинник.
Мама прожебоніла:
— Золотий годинник?
— Саме так. Спадок по батькові.
Мама пішла до спальні і повернулася з годинником, який дістала від чоловіка на шлюб.
— Цей?
Чужинець кивнув.
В ту мить у сіни зайшов батько, стягнув чоботи і гукнув:
— То буде розкішний млин, за останнім словом техніки. Матимемо монополію на цілу округу. Чия то бричка там стоїть?
Він увійшов і застиг у дверях. Мама, яка досі дивилася на свої руки, підвела на нього очі.
— У нас гості. Цей чоловік стверджує, що то він Якоб, а Ви — зовсім не Ви.
Щойно тепер чужинець підвівся і повернувся до дверей, так що батько зміг його розгледіти. Батькові руки стислися в кулаки і знову розпружилися. Його погляд мандрував від чужинця до годинника на столі й назад.
— Отож, ти мене знайшов. І чого ти хочеш? Грошей?
— Я просто хочу застерегти цих людей від тебе.
Батько ступив крок вперед, та одразу себе опанував. Його могутні руки обхопили спинку стільця, так ніби хотіли розмолоти дерево.
— Що він вам тут нарозповідав?
— Що ти ніякий не Якоб, а Франц, і спалив йому стайню. Що ти зовсім не збіднілий селянський син, а наймит. І що ти вкрав у нього годинник, — пояснив дід.
— А він сказав, що місяцями мені не платив, і що мені в люту студінь доводилося спати в стайні?
Батько щосекунди, то більше набирався певності, він увійшов у справжній раж, узяв годинник і підніс його чоловікові до лиця.
— Ти його хочеш? А не дістанеш. Я взяв його як відшкодування. До того ж тепер він належить моїй дружині, весільний подарунок.
Він схопив чоловіка за руку і притягнув до себе.
— А тепер послухай: все, що ти тут бачиш — моє. Щойно я підписав купчу на земельну ділянку, вдвічі більшу за все, що в тебе є. Тепер я маю все, що хотів: скотину, лани, міцне хазяйство. І якщо ти гадаєш, що зможеш просто так сюди увірватися і вклинитися між мною і моїм майном — тоді в тебе щось недобре з головою. Якщо схочеш поділитися своїми брехнями ще з кимсь — я повернуся в Бокшу і знайду тебе. А тепер геть звідси! Це мій дім, і це моя родина. Все, чого в тебе нема. Брате.
