Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич
Мишей бабині коти не ловили.
Втім, за свого чоловіка — севастопольського героя — баба одержувала пенсії двадцять три карбованці сорок сім копійок щомісячно. Ні на родину, ні на котів цих грошей баба не витрачала ні копійки. В неї були інші, важливіші витрати. Щовівторка, о шостій годині, вона брала на плечі чорну єдвабну пелеринку, залишену їй у спадок її бабою, і, зачинивши котів у своїй кімнаті, відправлялася на нову програму у синематограф «Ілюзіон». Вона купувала квиток за сімнадцять копійок у першому від екрана ряду стільців і, не рухаючись з місця, висиджувала всі три сеанси до дванадцятої. Її улюбленими фільмами були водевілі з участю Ліндера, Пренса і Глупишкіна, особливо ті місця, де вони били, скляний посуд, ламали меблі, роздирали одежу. Вона свято вірила, що все, показане в кіно, так насправді й було, і, коли хтось пробував переконати її, що кінофільми видумуються, баба знизувала плечима: «Хто ж навмисне битиме стільки посуду? Це ж, глядіть, самих тарілок він набив сьогодні карбованців щонайменше на двадцять». До кіно баба ходила сама і ніколи нікому з онуків квитка не купувала.
Другою статтею бабиних витрат був шоколад. Його споживала баба на п'ятнадцять копійок щоденно — чвертьфунтову плитку «Сіу і К°». Напнувши єдвабну пелерину, вона відправлялася до сусідньої крамнички і, діставши плитку шоколаду, повертала назад, але додому не заходила. Вона сідала на стовпчик на розі за ворітьми і акуратно, підібравши всі крихти, з'їдала свою порцію солодкого. Кольористу обгортку вона кидала тут же, а сріблястий аркушик фольги, старанно розгладивши на коліні, приносила додому і ховала в спеціальну шухлядку свого комода. Марно було б вдатися до баби з проханням дати шматочок шоколадки — баба відверталась і не відповідала й словом. Після бабиної смерті, кілька років пізніше, в її комоді в далекій шухляді було виявлено на кілька фунтів блискучих аркушиків фольги.
Крім усього цього, з баби був ще й неабиякий читець.
З року в рік вона передплачувала петербурзьку «Газету-копейку»[109]. Це вона робила з двох причин: по-перше, через подив перед такою низькою ціною; по-друге, через те, що безплатним додатком до цієї газети були кримінальні романи Раскатова, в творчості якого баба дуже кохалася. Звісна річ, ніхто, крім неї, не мав права читати цих її книжок, і Юрі їх доводилося хитро викрадати.
Але найголовнішим адресатом, куди збувалися бабині гроші, був якийсь «мсьє Рід», паризький лікар.
Якось на сторінках своєї «Газеты-копейки» баба прочитала оголошення, що славетний паризький лікар, мсьє Рід, береться лікувати від усіх хвороб, причому його не спиняє жодне віддалення. Він пропонував свої лікарські послуги всім мешканцям Європи, Африки, Азії і Австралії за дуже помірну плату: в російській валюті — карбованець за кожну консультацію. Баба негайно ж купила закордонну марку і написала мсьє Ріду листа. Вона просила шановного медика точно встановити всі, які в неї є, хвороби і негайно вилікувати її від них. Мсьє Рід не примусив чекати і за тиждень відповів шановній клієнтці. Він дав згоду, незважаючи на всю свою переобтяженість, негайно ж взятися за вивчення, а далі й лікування сердешної пацієнтки. Гарантію на видужання доктор давав абсолютну. Зворушена баба сплакнула з такої уважності закордонного лікаря — що то значить цивілізована країна Франція! — славнозвісний медик, якому й дихнути, мабуть, не було часу, написав їй такого ввічливого і докладного великого листа. На те, що лист був друкований в друкарні в тиражі щонайменше тисяч двадцять, баба не звернула, та й не зуміла б звернути уваги. Листування з тої пори зав'язалося регулярне. Доктор вивчив пацієнтку і вирішив лікувати її самогіпнозом. Шовечора, облягаючись, і шоранку, встаючи від сну, баба повинна була проробляти такі лікарські маніпуляції. Вона ставала посеред кімнати, очима на схід сонця, і проказувала негучно, повільно і вдумливо, з щирою вірою в свої хотіння, як того вимагали приписи доктора Ріда, такі три речення:
перше: «Я хочу бути здоровою!»
потім: «Я буду здоровою!»
і нарешті: «Я здорова!»
Після того хвора вільна була робити, що їй заманеться: жодних ліків, ніяких процедур, дієта з улюблених страв. На очах усіх баба почала поправлятися, повнішати й молодшати. Лікування допомагало напрочуд. Правда, нічим і ніколи за свого життя баба й не хворіла. В неї були навіть цілісінькі всі чисто зуби і дрібний шрифт «Газеты-копейки» вона перечитувала від початку до кінця без окулярів.
Другого дня Юра прокинувся навмисне рано. Він нашвидку одягся і мерщій підкотився до бабиних дверей. Баба ще не встала — вона тільки почала вовтузитися на ліжку, позіхаючи й покректуючи. Потім дружним хором почали мурликати дев'ятеро котів — баба пестила й пригрівала їх у своєму ліжку. Потім вона почала плескатися біля умивальника, а коти нявчати під дверима. Баба крикнула на них, і вони слухняно притихли. Юра теж притих за шафою біля дверей. Нарешті він почув, як баба вийшла на середину кімнати й спинилася. «Я хочу бути здоровою, я буду здоровою, я здорова!» Потім зашелестіла єдвабна пелеринка — баба рушила на щоденну вранішню проходку. Вона пройшла повз принишклого за шафою Юру на чолі свого котячого загону — пишно і гордовито, мов свята Цецілія з фільму «Вот тебе, коршун, награда за жизнь воровскую твою!»
Коли бабині кроки стихли на ґанку, Юра глибоко перевів дихання і навіть перехрестився. Потім зіщулився, як міг, і мерщій шмигнув у двері до бабиної кімнати.
В невеличкій кімнатці було ліжко, комод, столик, стілець і дев'ять котячих тюфячків на підлозі в ряд. Юра простував
