Зірки Егера - Геза Гардоні
Між стрижнем і стінками форми слід залишити отвір завбільшки у п'ять пальців. Але якщо міді вистачає, то стіни гармати можуть бути й товщі. Коли все готово, форму зовні обкладають камінням і залізними підпорками. Під два казани підкладають дрова, а на дрова мідь. Потім...
— Ти про щось забув...
— Про свинець,— підказав Фері.
— Я саме хотів про нього сказати! — відрубав хлопчик.— І свинець ми накладаємо шматочками. А тоді день і ніч палимо дрова, поки мідь не почне плавитися...
— Все правильно,— сказав Балінт Терек.— Єдине, хлопці, про що ви забули, то це про отвір для запалювання.
Потім розмова за столом перейшла на інші теми, присутні заговорили про військові справи, про турків, про німців. Раптом згадали й про Гергея.
— З нього вийде гарна людина,— сказав Балінт Терек і погладив Гергея по голові.— Розум у нього, як блискавка. Тільки руки ще не зовсім зміцніли.
— Дарма,— зауважив Зріні,— головна — не та сила, що в руках, головна сила серця — мужність. Один гончак зацькує сто зайців!
Вечеря наближалась до кінця. На столі вже зосталися тільки срібні кубки.
— Ну, а тепер пора прощатися з гостями і йти під крильце до матусі,— наказав Балінт Терек дітям.
— А хіба дядько Шебек не співатиме? — запитав малий Фері.
Зачувши ці слова, за столом ворухнувся бородатий чоловік з лагідним обличчям. Він зиркнув на пана Балінта.
— Любий Тіноді[28],— сказав Зріні, ласкаво подивившись на нього,— заспівай нам чого-небудь гарного.
Шебештьєн Тіноді підвівся, зняв з гвіздка лютню, що висіла в кутку кімнати, і провів пальцями по струнах.
— Що вам заспівати? — запитав він господаря.
— Давай найновішу, ту, що ти склав минулого тижня.
— Мохачську?
— Так, якщо у моїх гостей немає якогось іншого побажання.
Всі затихли. Слуги познімали нагар з воскових свічок, що горіли на столі, й собі примостилися в куточку біля дверей. Тіноді ще раз провів пальцями по струнах. Відпив ковток із срібного кубка, що стояв біля нього, і почав співати низьким приємним голосом:
Про біди Угорщини я заспіваю. Земля під Мохачем кров'ю палає, Тисячі наклали головою — народу цвіт! — І наш король загинув, а мав так мало літ!Ці невибагливі вірші і, як зауважив колись панотець Габор, хоч іноді й грубуваті, в його виконанні перетворювалися на прекрасну поезію, зворушували серце. В його вустах ті слова набували зовсім іншого змісту. Якщо він казав слово «жалоба», у слухача аж темніло перед очима. Промовить «битва» — в уяві присутніх поставала кривава січа. Скаже «бог» — і кожен бачить божественне сяйво.
Гості сиділи, закривши очі руками. І в очах Балінта Терека заблищали сльози. Він воював під Мохачем, перебуваючи в загоні, що охороняв короля. Вціліло чотири тисячі свідків цієї битви. Вся Угорщина поринула в безнадію від безсилля. Країну наче вкрив жалобний саван!
Нарешті Тіноді дійшов до завершальної строфи, і його спів ставав схожим більше на зітхання, ніж на пісню:
Там, біля Мохача, занедбані поля, Не знає більшого кладовища земля, Народ весь наче саваном покритий. Тепер і бог його не зможе відродити.— Відродить! — вигукнув Зріні, ляснувши по шаблі. Він підняв угору праву руку: — Свято клянемося, панове, всі наші помисли присвятити відродженню країни. Доти ми не зможемо спокійно спати, доки хоч клаптик нашої землі належатиме туркам.
— А німці? — запитав гірко Балінт Терек.— Щоб знову марно загинуло двадцять чотири тисячі угорців, щоб знову нами командували німці? Хай вони наказують не нам, а собакам! Хай краще сто разів поштивий поганець, аніж брехливий, підступний німець!
— Твій тесть теж німець,— спалахнувши, крикнув йому Зріні.— Німець усе-таки християнин.
— Правда в тому,—
