Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

— Але ж ти покинув мене саму майже на два роки, — нагадала йому Саллі. — Невже ти гадаєш, що весь цей час я жила там мирно та тихо?

— Звичайно.

— Ти просто зовсім про це ніколи не думав.

— Ах перестань уже, Саллі, — скипів Морріс. — Не будемо починати все з початку. Якби ти знала, що мені тут довелось пережити, ти б зрозуміла. Я ходив з Фріско на розвідки, що тривали по кілька місяців. Одного разу, повертаючись назад, ми трохи не подохли від спраги…

— Ой, Моррісе!

— Послухай, люба, — Морріс присів на ящик поруч з нею. — Я дуже погано вчинив з тобою. Каюсь. Мені слід було писати тобі, навідатись додому, щоб подивитись, як ти живеш. Але клята золота гарячка хапає, немов чума, і людина робить таке, що в нормальному стані не спало б їй навіть на думку. Ми всі тут трохи божевільні. Не можемо ні говорити, ні думати ні про що інше, крім золота. Зрозумій, я бачив сотні людей, які знаходили цілі скарби, а мені жодного разу по-справжньому не поталанило. Ага, один раз я одержав свою частку за ділянку, де ми працювали з Дінні Квіном та Олфом Брайрлі. Але я купив верблюдів та харчів і подався на розвідку з Фріско в надії подвоїти те, що вже мав, — і втратив усе. Кажуть, якщо людина невтомно шукає золото, вона неодмінно знайде своє щастя. Отже, настане день, коли і я знайду своє. Тоді ми обтрусимо з своїх ніг порох золотоносних полів і рушимо в подорож навколо світу…

— Це було б чудесно, — зітхнула Саллі, захоплена його мрією.

— Ось заради чого я працюю. Ось чого я домагаюсь.

Морріс підвівся. Він весь тремтів від стримуваного хвилювання.

— Я хочу повернутись на батьківщину і жити в достатках до кінця наших днів. Ну як, варто попотіти й потерпіти тут якийсь час, щоб потім у нас було скільки завгодно грошей? Я хочу довести своєму старому, що блудні сини повертаються іноді мільйонерами і можуть відновити родинне багатство.

— Ах, Моррісе! — Саллі була засліплена картиною майбутнього.

— Іншим це удавалось, чому ж не вдасться й мені?

Окрилений оптимістичними надіями, Морріс здавався помолоділим, сповненим енергії і віри в свої сили.

— Ось, — сказав він, — подивись! — Він витяг з кишені бумажник і розгорнув перед нею аркуш цупкого паперу. — Це акції нового рудника, що відкривається на ділянці Брукмена. Один досвідчений гірник, мій знайомий, запевняє, що цей рудник буде чи не найбагатшим на тутешніх приїсках.

Саллі подивилась на документ. Потім Морріс згорнув його і поклав назад у бумажник, а бумажник жбурнув на бляшаний сундучок.

— Краще сховати його подалі, — сказав він, кинувши погляд на двері. — Тут тепер треба бути дуже обережним.

Люди раз по раз мелькали повз незапнутий вхід їхньої повітки: старателі й погоничі-афганці, що заходили й виходили з крамниці. Прийшло й кілька тубільних жінок, щоб поглянути на білолицю місіс; вони з’юрмились перед входом, розглядаючи її та пирскаючи сміхом. Морріс так сердито гаркнув на них, що вони метнулися врозтіч, мов зграйка наполоханих пташок. З сутінків виринув щуплий рудуватий хлопчина в штанях, підкочених вище колін, і в подертій на шмаття білій сорочці на засмаглих плечах.

— Гей, Моррі! — закричав він. — Ви що, не збираєтесь сьогодні напувати коні? Просто жаль дивитись на них.

— Одведи їх, Педді, до опріснювача, — відгукнувся Морріс. — Я зараз прийду і заплачу за воду. — Помовчавши трохи, він додав: — Це місіс Гауг. А це Педді Кеван, Саллі.

— Щасливий познайомитися з вами, мем. — Хлопчисько досить граціозно вклонився.

— Постарайся догодити моїй дружині, і ти від цього не програєш, Педді, — сказав Морріс.

— З радістю, — усміхнувся Педді. — Щасливий буду прислужитися вашій леді, містер Гауг.

— Ну, ну, не будь нахабою! — гримнув Морріс, коли Педді вже зник. — Спритне хлопчисько, — пояснив він Саллі. — Прийшло сюди з нами, а до того було юнгою на американському торговому судні і втекло звідти. Добралось до Південного Хреста, а потім — до Хеннана. Живе на випадкові підробітки. Як — тільки богу відомо. Але Педді нічим не гребує, щоб наскребти кілька монет. Ну що ж, треба піти доглянути, щоб напоїли коней. Бо цей Педді здатен сказати, що їх уже напоєно, а воду перепродати іншим.

Коли Морріс пішов до повозки, яка все ще стояла перед крамницею, в повітку зайшла місіс Баггінс з квартою чаю і товстою скибкою хліба з маслом на емальованій тарілці.

— Ах, велике спасибі, — сказала Саллі, — я просто вмираю, так хочеться пити.

— Не мені дякуйте, а Фріско, — відповіла місіс Баггінс кислим голосом. — Це він розпорядився, а я не маю часу панькатися з приїжджими.

— Це дуже люб’язно з його боку, — вдячно пробелькотіла Саллі, сьорбнувши гарячого міцного чаю.

Місіс Баггінс, висока літня жінка, сухорлява, з хитринкою в трохи розкосих, безбарвних очах, з довгими зубами і владним виразом обличчя, осудливо розглядала свою нову пожилицю. Морріс сказав Саллі, що матінка Баггінс — жінка роботяща, що вона набагато молодша за свого чоловіка і тримає в руках і його, і все господарство. Схоже на правду, вирішила. Саллі.

— Якби Морріс попередив нас, що ви приїдете, ми поставили б вам намет, або хлопці звільнили б один із сараїв, — пробубоніла вона.

— Нічого, — заспокоїла її Саллі, — я звикла обходитись без вигод. А сьогодні так натомилась, що засну де завгодно. Висплюся добре і буду свіженька, як рожа.

— У нас тут рожі не водяться, — єхидно буркнула матінка Баггінс і пішла геть.

Бідолашна жінка, подумала Саллі, вона дуже незадоволена, що Морріс накинув їй свою дружину. Мабуть, боїться, що їй доведеться морочитись з кволою, безпорадною білоручкою. Через те вона така й непривітна. Саллі вирішила наступного ж дня подружитися з