Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

— Ми не можемо вам дати того, чого в нас немає, — сказав Морріс.

Фріско виступив наперед і ривком висмикнув з-за пояса замшеву калитку.

— Нате, одважте скільки треба і заткніть свою пельку! — роздратовано вигукнув він.

— О, без нього й вода не освятиться! — верескливо зареготала матінка Баггінс. — Чекайте, Фріско, а чей вам окупляться ці грошенята.

Саллині щоки пашіли вогнем, очі палали гнівом. Вона була рада, що може нарешті повернутися спиною до крамнички і до цієї лихої жінки. Морріс пробирався поміж наметами та шурфами, прямуючи до пагорбів, що виднілись по той бік дороги. Але він ішов занадто швидко, і Саллі не могла за ним угнатись. Тоді вона відстала і приєдналась до Педді, який, спотикаючись, тяг на плечах її важкий сундучок.

Коли їх наздогнав Фріско, вона не наважилась підвести очі й лише квапливо пробелькотіла:

— Дякую вам, містер де Морфе. Чоловік розплатиться з вами при першій можливості.

— Не турбуйтеся про це, місіс Гауг, — недбало відповів Фріско. — Моррі для мене зробив би те саме. У нас так заведено — якщо в тебе, є золото, а в товариша немає, то треба поділитись.

Він пішов уперед і приєднався до Морріса.

Саллі була йому вдячна за це не менше, ніж за те, що він допоміг їм відкупитись від матінки Баггінс.

Педді зупинився, щоб перевести дух, і втупився очима в спину Фріско.

— Хай йому чорт, цьому Фріско, і завжди в нього золото є, — захоплено сказав він. — Ось побачите, місіс, колись ми з ним будемо першими людьми на приїсках.

Старательські табори були розкидані по всій низині, тяглися вони й вздовж гірського кряжа — на захід, до Великого Боулдера, та на північ, за приїск Хеннан, аж до широких стрімких схилів Маунт-Шарлотт. Морріс та Фріско розіпнули свої намети рядком біля підніжжя Марітани — крутої гори, вкритої низькорослим колючим чагарником та сірими кошлатими кущами, заквітчаними рожево-ліловим цвітом; вона високо здіймала до блакитного неба свою голу вершину.

Намети з брудно-рудого, просякнутого пилюкою полотна, намети із зшитих докупи мішків, криті мішковиною халабуди з іржавої жерсті від гасових бідонів, яку прибивали до каркасів з необтесаних жердин, курені з сухого гілля стояли повсюди серед тонких веретеноподібних дерев з рідким віхтем галузок біля самого вершечка, прикритим шапкою темного листя. Подекуди щирим золотом цвіту жовтіли купки приземкуватих кущів.

Цілий день скреготіли грохоти і хмари червоної куряви здіймались над ділянками старателів. Люди повзали по кряжу, мов якісь фантастичні комахи, порпалися в землі навколо шурфів, вигрібали пусту породу, розчищали нові шари. Монотонно рипіли коловороти, гуркотіло каміння, що його скидали на купи, шурхотіла, осипаючись в ямах, земля, порушуючи таємничу тишу пустельних рівнин. Час від часу хто-небудь з старателів кричав щось своєму товаришеві, і його голос дзвенів у чистому повітрі, немов уривок пісні. В безхмарній синяві неба похмуро й зловісно каркала ворона, нагадуючи всім про довге пекуче літо, коли вона клюватиме кістки людей, загиблих від спраги там, аж за обрієм, серед зарослів акації.

Ночі все ще були дуже холодні. Від різкого сухого холоду зорі сяяли, мов діаманти, і Саллі рано ховалася в постіль. Вдосвіта, коли вона вставала, щоб розпалити багаття та приготувати Моррісу сніданок, паморозь товстим шаром вкривала землю. Години через дві яскраве сонце уже зогрівало її; але траплялось, що крижаний вітер дув над рівнинами цілий день і вночі наскрізь пронизував намет, примушуючи Саллі цокотіти зубами й щільніше закутуватися в ковдри.

Але Моррісу вона казала, що їй подобається жити в наметі. Це набато приємніше, ніж морочитися з пансіоном і з ранку до ночі тільки те й знати, що чистити, скребти, стояти біля плити та мити посуд. Якою нудною і виснажливою здавалась їй тепер та робота! А коли живеш у наметі, клопоту, по суті, дуже мало. Трохи наведеш чистоту та порядок — то й усе діло. Варити на багатті досить легко, це хіба не дрібниця — підмести деркачем землю навколо свого житла, коли гарна погода.

Звичайно, в такому житті були і свої незручності: ні умивальника, ні шафи, ані вбиральні. Доводилось залазити в кущі, а потім по-кошачому загрібати пісок. З ранку до вечора повз намет швендяли чоловіки. Морріс застерігав її, щоб вона обережніше милась та переодягалась, особливо увечері, коли гасовий ліхтар відкидає на полотняні стіни намету чіткі тіні. Ще добре, що зима затяглася. Пилюка, мурашки та мухи поки що не дуже ускладнювали життя. Дні були сонячні, теплі, на голубому небі — ані хмаринки, зате на ніч страшенно холодало.

Вогонь весело потріскував хмизом, що його Саллі збирала звечора й складала в жерстяний ящик, щоб вранці було чим розпалити багаття, хоч часто в попелі вона знаходила тліючі головешки. А тоді тільки й треба було, що згорнути на купку присок та пригнітити його сухим ломаччям. Приємно було грітися біля яскравого полум’я, вдихати пахучий дим, що струмів у чисте ранкове повітря, і слухати передзвін пташиних голосів. Підігріваючи зачерствілі коржі, помішуючи вівсяну кашу, перевертаючи на сковорідці шкваркотливі кавалки сала, вона з гордістю й радістю думала про те, що зможе нагодувати Морріса ситним сніданком перед тим, як він піде на роботу. Опівдні вона готувала обід, а потім, пізніше, — вечерю.

Морріс жартував, що вона вміє творити чудеса, маючи на хазяйстві якусь банку м’ясних консервів, пару цибулин та шматочок сала. Свіже м’ясо було тут розкішшю, овочі, навіть консервовані, — рідкісним продуктом, проте Саллі, як запевняв Морріс, примудрялася готувати смачні супи й апетитну печеню з чого завгодно. Вона так і не наважилася навідатись до крамниці матінки Баггінс, але часто ходила за покупками в іншу крамничку. Пляшечка томатного соусу чи маленька бляшанка сушених корінців були безцінним скарбом.

Морріс вихвалявся, що він краще пече коржі. І це правда, погоджувалась Саллі. Коржі у Морріса виходили такі пухкі та рум’яні, наче з рук майстра-кондитера. Їй довелося повчитися в нього, як замішувати тісто на воді, як швиденько розкачувати його й садовити коржа у велику макітру, а потім ставити макітру, що правила за своєрідну