Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард
Може, це пояснюється тим, що вона виросла в колонії? Бо ж недарма говорять, що піонерство розвиває в людині самовпевненість і незалежність, і, звичайно, допомагаючи батькові на його фермі, вона звикла покладатись на себе й робити все по-своєму. Але Джордж Уорд залишався твердолобим старим консерватором. Сім’я мала добрі зв’язки, і Морріс не міг собі уявити, щоб місіс Уорд схвалила поведінку будь-якої з своїх дочок, коли б тій заманулось виявляти самостійність та опиратись авторитетові чоловіка, як це робила Саллі.
Звичайно, в тому, що сталося, він і сам немало завинив, Морріс не міг ні виправдати себе до кінця, ні пояснити, чому він так зволікав з приїздом. Тепер йому було соромно за той розпач та апатію, що охопили його, за те, що він так довго не писав їй і не піклувався про неї. Але він сподівався повернутись до неї переможцем, з великим багатством у кишені, винагороджений за роки тяжкої праці; випадає ж таке щастя на долю багатьох людей! А вони, безголові, тільки й знають розкидати сотні фунтів на п’яну гульню та повій.
Морріс переконував себе, що лише тиждень тому він сподівався вигідно продати ділянку, яку вони розробляли з Фріско, і зустріти Саллі хорошими новинами: довести їй, що він не такий уже й невдаха, що навіть у важкому ділі золотошукача він показав себе молодцем. Та, якщо не кривити душею, тільки тоді, як до нього дійшли чутки, що Фогарті мають нову офіціантку, і він збагнув, чим там зайнята Саллі, в ньому прокинувся інстинкт власника і погнав його в Кулгарді, щоб забрати дружину в Хеннан.
І його прикро вразило, коли він побачив, що Саллі не дуже поривається їхати з ним. Та ще більше його розчарувало відкриття, що Саллі вже не та любляча й покірна дружина, якою він її залишав. Зустрічаючись з нею поглядом, він більше не бачив у її очах глибокої ніжності, його вже не кликали до себе її губи, завжди готові до поцілунку. Все це зникло без сліду. Риси обличчя посуворішали. Хоч, по правді, це зовсім їй не пасувало.
Саллі робилась гарненькою, тільки коли сміялась і була збуджена, їй, з її смішним кирпатеньким носиком, ніяк не личив суворий чи трагічний вираз; але вона явно намагалася підкреслити, що сказане нею — не жарт, що це серйозно. Чи ймовірно, щоб Саллі перестала його кохати? Невже вона здатна покинути його? Морріс просто не допускав такої думки. Його дивувало й ображало, що Саллі розмовляє з ним так, ніби готова в будь-яку мить зректися своїх обов’язків дружини перед ним.
Та він був би ще дужче здивований і ображений, якби знав, про що думає Саллі, сидячи поруч нього. А в її пам’яті спливали уривки тих балачок про Морріса, які їй доводилось чути в Кулгарді.
«І як йому не сором тягти цю маленьку жіночку в Хеннан! Там жах що робиться. Те, що Морріс називає пансіоном, — просто нічліг з повітками з гілля!» — казав Білл Фогарті. А місіс Фогарті додала від себе:
«І на біса вона там йому здалася? Чому він не може залишити її в нас?»
На це Білл відповів:
«А навіщо взагалі чоловікові жінка?»
«Бодай йому очі рогом стали! — обурено вигукнула місіс Фогарті. — Ех, потрапив би він мені до рук, цей містер Фітц-Морріс Гауг, я б йому показала!»
Відповідь Білла потонула в її веселому реготі.
Місіс Фогарті заговорила знову:
«От згадаєш мої слова, матиме він ще халепу з отим ледацюгою Фріско: адже вона єдина гарненька жінка в таборі. Ближче, ніж на Рю-де-Ліндсей, жодної не здибаєш. Хоч, кажуть, Фріско злигався з якимсь тубільним дівчиськом».
Пригадався Саллі й приглушений голос Олфа, коли він розмовляв з Лорою в сусідній кімнаті:
«Ніяк не збагну, що за чоловік цей Гауг: наче і з хорошої сім’ї, і виховання має, і все таке інше. А от в грошових справах — ніякої порядності. Йому й на думку не спадає, що борги треба повертати, і йому зовсім байдуже, хто б не позичив, аби позичив. Звичайно, ми тут дуже легко й самі позичаєм і даємо в борг. Таке вже правило на приїсках: якщо в тебе є готівка або кредит, а інший потрапив у скруту, треба розкошелитись і допомогти йому, сподіваючись, що він цього не забуде, коли йому теж поталанить. Ніколи не знаєш, чи не опинишся й ти в такому становищі, чи не потрібна буде й тобі дружня допомога. Але Моррісу на все це чхати: як тільки в нього заведеться золото, він програє його в покер, а боргів не повертає. Ось Дінні Квін, наприклад, той по натурі джентльмен. Він ніколи такого не зробить. Випити, правда, любить, це є. І все-таки Дінні я б довірив своє життя,.а от Моррісу — ще б подумав».
Над усім цим зараз замислилась Саллі, пригадуючи і свою розмову з Моррісом, і його ставлення до неї, і їхнє спільне життя, і ті романтичні ілюзії, якими вона його оповивала. Саллі не мала сумнівів, що любить Морріса її відданості й незрадливості ніщо не похитнуло. Але вона повинна брати більш рішучу участь у їхніх спільних справах, щоб їм обом було не сором дивитися людям у вічі, щоб їх обох поважали навіть у цьому розгульному товаристві.
Її думки перейшли на Фріско Джо Мерфі. Саллі чула про нього багато й гарного і поганого і тепер дійшла висновку, що він просто непутящий чоловік, картяр і розпутник. Зовсім не підходяща компанія для Морріса, хоч Фріско й користується дуже великою популярністю серед старателів. Узяти, приміром, Лілі…
Усмішка майнула на губах Саллі, коли вона згадала про своє знайомство з Лілі. Ото б розлютувався Морріс, якби він дізнався!… Але ж насправді все трапилось так просто й несподівано.
Дивлячись на дерева, що бігли обабіч дороги у безкраю далечінь, Саллі уявляла собі, як співає Лілі,
