Веди свій плуг понад кістками мертвих - Ольга Токарчук

* * *

Ми повернулися додому пізно, роздратовані. Матога не розмовляв зі мною. Я вела Самурая навпростець, вибоїстою дорогою, і мені справляло приємність, коли він жбурляв нами від дверцят до дверцят, долаючи одну калюжу за іншою. Попрощалися коротким «бувай».

Я стояла в темній і порожній кухні й відчувала, що за мить зі мною станеться те, що завжди — я розридаюся. Тому мені здалося, що буде найкраще, якщо я перестану думати й щось зроблю.

Отож я сіла до столу й написала цього листа:

До Поліції

Оскільки я не отримала відповіді на свого попереднього листа, попри те, що за законом будь-яка державна установа зобов’язана зробити це протягом 14 днів, мушу повторити мої пояснення, що стосуються недавніх трагічних подій у нашій місцевості й тим самим представити певні спостереження, котрі проллють світло на таємничу смерть Коменданта й власника звіроферми Нутряка.

Хоча це скидається на нещасний випадок під час виконання поліцейським своєї небезпечної роботи, або, можливо, на невдалий збіг обставин, слід, проте, запитати, чи Поліція встановила: ЩО РОБИВ ПОТЕРПІЛИЙ О ЦІЙ ГОДИНІ В ЦЬОМУ МІСЦІ? Чи відомі якісь мотиви, бо багатьом особам, у тому числі й нижчепідписаній, усе це здається дуже дивним. Зрештою, Н.П. була на цьому місці й помітила (це може бути важливим для Поліції) величезну кількість слідів Тварин, особливо слідів ратиць Козулі. Схоже було на те, що потерпілого виманили з машини й завели в чагарники, за якими чаївся злощасний колодязь. Можливо й те, що Козулі, яких він переслідував, учинили самосуд.

Схоже виглядає ситуація і з наступною жертвою, хоча неможливо виявити сліди через такий тривалий час. Проте драматургія подій пояснюється видом смерті. Тут можна легко уявити ситуацію, коли жертву заманюють у кущі, туди, де зазвичай ставлять пастки. Там він потрапляє в сильце, і його позбавляють життя (яким чином — треба ще встановити).

Водночас звертаюся до Поліції із закликом не відкидати саму ідею про те, що винуватцями вищевказаних трагічних подій можуть бути Тварини. Я підготувала деякі дані, що можуть трохи прояснити ці речі; адже випадків вчинення злочинів цими істотами в нас справді давно не було.

Слід почати з Біблії, у якій чітко мовиться, що коли Віл уб’є жінку чи чоловіка, його слід каменувати. Святий Бернар відлучив від церкви рій Бджіл, які гули, заважаючи йому працювати. Бджолам довелося відповідати за смерть Людини у Вормсі 846 року. Тамтешній сейм засудив їх до смертної кари через задушення. 1394 року у Франції Свині вбили та з’їли дитину. Льоху засуджено до повішення, проте шістьох її дітей помилувано з огляду на їхній юний вік. 1639 року у Франції, у Діжоні, суд засудив Коня за вбивство Людини. Були також справи, у яких йшлося не про Вбивство, а й про злочини проти природи. Так, наприклад, у Базелі 1471 року відбувся процес проти Курки, яка несла незвичайно яскраві яйця. Її було засуджено до страти на вогнищі, як підозрювану в стосунках з дияволом. Тут мушу від себе додати, що розумове обмеження та людська жорстокість не знають меж.

Найголосніший процес відбувся 1521 року у Франції, це була справа Щурів, які знищили чимало Людського майна. Міщани позвали їх до суду, а Тварини отримали захисника, ним виявився кмітливий юрист Бартоломео Шассене. Коли його клієнти не з’явилися на перше слухання, адвокат вніс заяву про відтермінування справи, стверджуючи, що Щурі проживають на величезній території, а крім того, по дорозі до суду на них чигає небезпека. Він навіть звернувся до суддів із проханням гарантувати, що дорогою на процес Коти не заподіють обвинувачуваним жодної кривди. На жаль, суд не зміг надати таких гарантій, тому справу відкладали ще декілька разів. Нарешті Щурів, після палкої промови їхнього захисника, було визнано невинними.

У 1659 році в Італії власники знищених Гусінню виноградників позвали винуватицю до суду. Аркуші паперу з текстом позову поприбивали до дерев у цілій околиці, щоб Гусінь могла ознайомитися зі звинуваченням.

Наводячи ці відомі історичні факти, я вимагаю серйозного ставлення до моїх Припущень та Підозр. Це свідчить про факт, що в європейській юрисдикції існували схожі думки, і їх можна сприймати як прецедент.

Водночас прошу не карати Козуль та інших імовірних Тварин-Винуватців, оскільки їхній гаданий учинок був відповіддю на бездушну й жорстоку поведінку жертв, котрі, як я з’ясувала, були завзятими мисливцями.

З повагою,

Душейко.

Я поїхала на пошту наступного дня із самого ранку. Хотіла надіслати це рекомендованим листом, тоді матиму підтвердження. Проте все це здалося мені трохи безглуздим, бо ж Поліція знаходиться якраз навпроти пошти, по той бік вулиці.

Коли я виходила, біля мене зупинилося авто й звідти визирнув Стоматолог. Коли нап’ється, то викликає таксі й роз’їжджає ним околицями, розтринькуючи гроші, зароблені вириванням зубів.

— Гей, пані Душенько, — загорлав він. У нього було запухле обличчя й каламутний погляд.

— Душейко, — виправила я його.

— День помсти вже недалечко. Надходить пекельна армія, — гукнув він і помахав мені рукою з вікна. І таксі рвонуло в бік Кудови.

13. Нічний Мисливець

Той, хто Фею Хрущів бере на тортури,

Сплітає в бездонній ночі альтанки мури.

Ще за два тижні до планованого балу грибників я прийшла до Доброї Звістки, і ми разом передивлялися тонни одягу в підсобці, шукаючи маскарадних костюмів. На жаль, вибір для дорослих не вражав. Переважали дитячі речі, і тут було-таки чим тішитися; дитина могла стати ким завгодно — Жабою, Зорро, Бетменом, Тигром. Проте нам вдалося відшукати цілком пристойну вовчу маску. Решту доробили самі, і я вирішила стати Вовком. Костюм сидів, наче на мене шитий, і складався з хутряного комбінезона з лапами з випханих рукавичок та маски. Я могла вільно визирати з вовчої пащеки.

На жаль, гірше було з Матогою. Нам не вдалося нічого відшукати на хлопа такого зросту. Усе було замале. Нарешті в Доброї Звістки виникла проста, проте геніальна ідея. Якщо в нас уже є Вовк… Залишалося лише переконати в цьому Матогу.

У день балу, із самого рання, після нічної грози, оцінюючи втрати, завдані зливою моєму піддослідному горошкові, я угледіла на дорозі авто лісника й махнула йому, аби він зупинився. Це був приємний молодик, якого я подумки називала Вовче Око, бо даю руку на відсіч, що з його зіницями було щось не так —