Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію - Ерленд Лу

жука витратити не шкода, я ж бачу по фотографії, як жуку це неприємно, жук мріє, щоб його залишили в спокої, він хоче спокійно жити і спокійно померти, і на біса йому здалося, щоб його відкривали і заносили на карту, йому-то яке діло, що завдяки цьому, може, буде вирішена загадка раку, жук зайнятий своїми справами і думає: «What’s in it for me?».[13] I як не жорстоко це звучить, але відповідь така, що нічого йому за це не світить, анічогісінько, а от якби ті ж самі п’ятнадцять сторінок присвятили Фінляндії, — від цього багатьом була б користь: фіни зраділи б, читачі отримали б задоволення — нарешті, подумали б вони, нарешті надрукували таку змістовну статтю про країну, про яку рідко щось почуєш, нарешті можна почитати про Фінляндію; адже людям до смерті цікаво почути більше про Фінляндію, думаю я, вони цього самі не усвідомлюють, а насправді тільки й мріють про Фінляндію, мріють так само, як я мрію про рідний дім, от лишень дому немає, а Фінляндія є, тому всі, хто мріє про Фінляндію, зовсім не зобов’язані гинути від невтішної туги, адже Фінляндія є на світі; зрештою до мене підходить господар крамниці й каже, що у мене на обличчі читається відчай, а він знає, на якому сайті можна знайти бібліографію статей з журналу «National geographic». Я так і стрепенувся. «Стоп! — кажу. — Який такий сайт? Невже в мережі?» — «Так, — каже він, — у мережі». А я терпіти не можу мережу, бо мережа — це вода, така вода, що, напевно, лиш Сібеліус або смерть можуть бути гірше; мережа — це ж море води, що розливається, там усе тече, а ти борсайся, як хочеш, і чекай, куди тебе винесе, там щомиті все змінюється, інформація в мережі — ніби зграя птахів, вона весь час змінює напрям, причому без усякої витонченості, і не так щоб усе одночасно, як птахи в зграї (забудемо це порівняння, воно нікуди не годиться), проте напрям раз у раз змінюється, і неможливо ступити двічі в один і той самий потік інформації, оскільки зараз він тут, а наступної миті з’являється вже щось інше, а я ненавиджу все, що змінюється щомиті, і не бажаю мати справи з такими речами, тому для мене що шукати, що не шукати — все одно, та власника крамниці не злякали мої слова, він пішов до свого комп’ютера і запитав, що мені треба знайти, я відповів йому, що коли вже він вирішив будь-що спробувати щастя і не боїться пускатися в небезпечне плавання по мережі, то я заздалегідь попереджаю, що не хочу брати на себе провину за його загибель, бо рано чи пізно його поглине безодня, адже так воно й станеться, згадай моє слово; доки ти на суші, — можеш мислити раціонально, та вода повільно, але впевнено підмиє фундамент, на якому ти стоїш, і зрештою він захитається і впаде, тоді, мовляв, ти пошкодуєш, та буде вже пізно, бо ти вже будеш плавати по волі хвиль, і розум твій не втримається на поверхні, і водна стихія його поглине, ну а з іншого боку, сказав я йому, пошукай, якщо хочеш, Фінляндію, та тільки пам’ятай, що я не винен. Фінляндію? — перепитує він. Ну так! — кажу я. — А що в цьому особливого? Йому вдалося влучити в точку. Журнал «National geographic» писав про Фінляндію в серпні 1981 року. Ну, звісно ж писав! Я так і знав. Інакше була б цілковита маячня. Хоча у власника крамниці й не виявилося потрібного номера, я все одно був радий, що він існує, адже це ніби підтверджує той факт, що моя брошура стане в один ряд з іншими текстами про Фінляндію, існують інші тексти, і до них додасться мій, так би мовити, на додаток до ряду, однак треба буде заздалегідь обговорити з фінами умову, що моя брошура у жодному разі не повинна публікуватися в мережі, оскільки ця брошура буде частиною мене, і помістити її в мережу — значить, помістити туди й автора, і тоді я вже не матиму ні хвилини спокою, носитися мені по безкрайому морю на віки вічні, поки хто-небудь не додумається вимкнути всю цю прірву. Та лише кому це під силу? Не уявляю собі, хто до цього додумається. І ось я пішов додому. Та не встиг я засукати рукава мого светра фірми «Марімекко», як задзвонив телефон, це дзвонила Сестра, вона просила мене приїхати до неї в Согн, вона каже, що їй треба мене про щось запитати, а по телефону не можна, я дуже здивувався: що ж це може бути таке, про що не можна запитати по телефону, невже, думаю, вона хоче, щоб ми одружилися, треба ж, як швидко, та я хлопець поступливий, тому, незважаючи на те, що вода піднімається і може трапитися що завгодно, я сідаю в авто і їду до будиночка серед прерій — останнє я додав уже за звичкою, воно так і проситься на язик; взагалі, страшно навіть подумати, як легко деякі речі входять у звичку, і не біда, що я відірвався від роботи, бо вона все одно не рухається з місця, Фінляндія — матеріал, що опирається, це я вже помітив, така вже вона є, Фінляндія, — слизька, як вугор. Фінляндія — це тягар білої людини.

У Согні, виявляється, йдуть збори, зібрався весь штат, набилася повна кімната сторожів із позначкою «Сокола» на рукавах, я-то думав, що це службовці комуни, представники дорожньо-транспортної служби, а насправді вони, виявляється, з «Сокола», он воно як виходить, і тут теж усе тече і змінюється, виконання деяких робіт передовіряється субпідряднику — outsourcing, так це, здається, називається; цікаво, що мій інтерес стосується того, чи правильно я вгадав значення слова outsourcing, тобто чи означає воно те, що ти міг би виконати якусь справу сам, але доручаєш її комусь іншому, наприклад «Соколу», та хай йому грець, неважливо, що таке outsourcing; мене посадили на диван, пропонують чашечку кави — ні, дякую, я не буду пити каву, від кави мені потім сняться такі тривожні сни, де все мовби тече, а я люблю спокійні сни, де все стоїть на місці, тому я вже краще без кави. Збори проводяться у зв’язку з Хольменколленською естафетою. «Сокіл» повинен виставити свою команду, але їм не вистачило однієї людини, і от після того, як Сестра розповіла про мене, який я молодець і як я готовий прийти на