Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Друг замовк і потер потилицю. А я так і не зрозумів, до чого він вів.

— І?

— Цей вірш відрізняється від інших. Нехай тут усього два куплети, але прочитавши його, я зрозумів, що ти відчуваєш, — пояснив Сем. — Упевнений, їй сподобається.

Усмішка зійшла з його обличчя, поступившись місцем задумливості. Він спрямував погляд до океану і запустив руку у волосся на маківці.

Я хотів поставити ще сто й одне запитання, але Сем раптом порушив наше мовчання.

— Знаєш, зараз я навіть трохи заздрю ​​тобі.

Почуте сильно здивувало мене, чому я й витріщився на друга. Він так і дивився вперед.

— Ти це відчув. Такі вірші не пишуть аби кому, — додав він.

Без пояснень я здогадався, про що саме говорив Сем. Здогадався, але ще не зовсім розумів, що друг має рацію.

— Хіба це можливо? Адже ми навіть не знайомі, — озвучив я думки вголос.

— Вочевидь, можливо, — хмикнув Сем, повернувшись до мене. — Ти ходиш окрилений, хоча навіть не знаєш імені дівчини. Одне її існування в цьому світі робить тебе щасливим. Одне лише розуміння, що десь є вона, надихнуло тебе на такий гарний вірш.

В очах друга не було глузування, він говорив абсолютно серйозно, що було властиво йому, на відміну від теми обговорення.

— Якщо чесно, то я трохи хвилююся, що можу все зіпсувати чи більше не зустріти її.

Я відкрив другові свої потаємні страхи. Як тільки вони набули голосу, по моїй шкірі пробігли мурашки, хоча на вулиці було ще спекотно.

— Ти знаєш, мені чомусь здається, що ви точно ще зустрінетеся.

Між нами знову повисла мовчанка, і я замислився над словами друга. Адже кожен, чи то хлопець, чи то дівчина, хоча б раз у житті мріяв про справжнє кохання. Й ось, схоже, саме це сталося зі мною! Я не знав ні імені дівчини, ні звідки вона, ні скільки їй років. Чорт, я абсолютно нічого про неї не знав, а бачилися ми всього три рази. Але з одного погляду вона запала мені в душу! А йдучи від мене вперше, уже тоді забрала моє серце із собою.

Вона гарна, навіть дуже. І зовнішність, і тіло привертали погляд, але мої почуття не були простою фізичною тягою. Це було чимось зовсім іншим. Немов відчуття завершеності. Ніби я знайшов відсутню частинку себе. Все життя я відчував порожнечу всередині, яку намагався заповнити музикою. Але тільки-но зустрівши цю дівчину, зміг відчути себе цілісним. Немов нарешті почав дихати на повні груди. Усе, що відбувалося зі мною при одній лише думці про неї, було складно описати словами. І це точно не піддавалося логікі.

— Джейку, — окликнув мене Сем.

— Хм?

— Іди й чекай на неї. Тільки цього разу дізнайся ім'я, добре?