Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

ДЖЕЙКОБ

Щоденник Джейка

«Я познайомився із дівчиною! На покинутому пляжі!

Хоча ні, правильніше буде написати, що я зустрів незнайомку, бо імені вона не назвала. Після першої зустрічі, чесно кажучи, я не був певен, що все було насправді. Саме тому через кілька годин знову вирушив на те саме місце. І вона прийшла! В другий раз вона випадково взяла мій щоденник замість свого, а сьогодні повернулася, щоб обмінятися.

У мене такі дивні відчуття через цю зустріч. Незнайомка сильно відрізняється від дівчат, які зазвичай оточують мене. Вона весела, кумедна і явно не дурна. І така гарна, наче справжній ангел!

А ще сьогодні незнайомка обіймала мене. Щоправда, не зовсім із власної волі. Я здогадувався, що дівчина скоро втече, як робила раніше, тому затяг її у воду. Мені лише хотілося ще трохи побути з нею, але, схоже, я перестарався. Я затяг незнайомку у воду, а вона, як виявилося, зовсім не вміє плавати, тому дуже розізлилася. Але це виглядало так чарівно, що я всміхався, як ідіот. Та її міцні обійми були того варті. У моїх руках дівчина відчувалася такою маленькою та тендітною, через що зовсім не хотілося відпускати її. І я тримав, притискаючись усім тілом.

Незнайомка назвалася музою та попросила мене щось написати. Дурна гра, звісно, але я відразу в неї вплутався. Останнім часом жоден вірш не приходив у голову, але ця дівчина... Навіть не знаю, як висловитися. Ця дівчина наче ковток чистого повітря! Вона з'явилася з нізвідки і все навколо раптом почало здаватися краще. А ще в неї надзвичайно гарні очі кольору меду!

Пишу безладно і все до купи, але зараз я саме так себе і відчуваю. Я відчуваю неймовірну радість. Так дивовижно! Не пам'ятаю, щоб зі мною хоч колись траплялося щось подібне...»

— Що ти тут робиш? — збоку почувся голос Сема.

Від несподіванки я здригнувся і швидко згорнув щоденник.

— Сиджу, — квапливо відповів я.

— Це я бачу. А чого такий задоволений? — голос друга пролунав ближче.

Піднявшись, я згріб покривало з піску та пішов йому назустріч. Порівнявшись із Семом, я заговорив тихіше, хоч нас ніхто й не міг чути.

— Скажу тобі щось, тільки іншим поки що ні слова. Добре?

На обличчі друга з'явилася легка зацікавлена ​​усмішка, а ліва брова вигнулась.

— Домовилися.

Я рушив у бік нашого табору, і Сем поспішив слідом.

— Учора вранці на цьому місці я зустрів дівчину, — невдало намагаючись приховати усмішку, зізнався я.

— Дівчину? — тепер же обидві брови друга полізли вгору. — Це ж покинутий пляж і тут нікого, крім нас. Ти впевнений у тому, що бачив?

— Цілком, — я різко зупинився. — А вчора не сказав, бо не знав, чи знов зустріну.

Сем задумався і подивився на те місце, де я щойно сидів.

— Значить, зустрів дівчину, кажеш.

— Так, — одразу підтвердив я.

Друг із неприховуваним сумнівом зиркнув на мене й запитав:

— І як же її звати?

Цього питання виявилося цілком достатньо, щоб усмішка випарувалася.

Мої плечі опустилися, і я з тихим зітханням продовжив іти.

— Не знаю.

— Що? — Друг наздогнав мене і, поклавши руку на плече, зупинив. — Джейку, ти розучився знайомитися з дівчатами?

Все ж таки Сем зі мною та з іншими — це дві різні людини. Зараз він зовсім недоречно кепкував із мене.

Я трохи похитав головою, розуміючи, що доведеться розповісти все, раз уже почав. Правда, я не думав, що сказане вголос дійсно прозвучить так безглуздо.

— Ні, вона просто не захотіла назвати ім'я і попросила не казати моє.

Спочатку Сем хмикнув, а потім і зовсім відпустив смішок. Ну що ж, хоч комусь було весело.

— Не хочу бути гінцем із поганими звістками, але тебе, друже мій, відшили.

— Не думаю, — миттю заперечив я, хоч не впевнений, що справді не погоджувався.

— І чому ж?

— Тому що сьогодні вона знову прийшла на те саме місце, — на одному подиху випалив я, замовчавши, чому їй довелося повернутися.

— І ти дізнався, як її звуть чи звідки вона прийшла?

Сем знав відповідь на питання, але все одно його поставив. Думаю, він хотів показати дурість моїх слів та правоту своїх.

— Ні, але вона пообіцяла повернутися. Це ж хороший знак, правда?

І кого я намагався обдурити? Дівчина забрала щоденник і не мала більше причин повертатися.

Якийсь час Сем мовчав, напевно, обмірковуючи почуте. З нашої компанії я найближче спілкувався саме з ним, тож і вирішив зізнатися.

— Це хоч не друга Софі?

Може, варто було зізнатися Джонові? Він би точно не ніс такої дурниці.

— Ні й більше ніколи не порівнюй їх!