Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

якій схильні поклонятися чоловіки, — а проте ці останні, жінки гіршого ґатунку, повинні втішатися бодай тим, що вони все-таки подобаються чоловікам і що, незважаючи на „попередження й протести наших добрих приятельок, ми й далі робимо прикрі помилки та страшні дурниці і робитимемо їх довіку. Ось хоч би й я: скільки разів мені казали різні особи, яких я вельми шаную, що міс Браун — вітрогонка, що в місіс Уайт немає нічого, крім petit minois chifonné, a місіс Блек не вміє сказати путнього слова, та я знаю, які чудесні розмови ми провадили з місіс Блек (але, звичайно, шановна, їх не слід розголошувати), бачу, як усі чоловіки юрмляться біля стільця місіс Уайт, а всі юнаки наввипередки танцюють з міс Браун, отож я ладен схилитися до думки, що зневага осіб жіночої статі — великий комплімент для жінки.

Молоді леді, в товаристві яких бувала Емілія, щедро робили їй такі компліменти.

Ми ласкаві до неї,— казали панни Осборн, елегантні чорноброві дівчата, що мали найкращих гувернанток, учителів і кравчинь.

І вони ставилися до Емілії так ласкаво й поблажливо, опікувалися нею так ревно, що бідолашна дівчина й справді бараніла при них і здавалася такою дурною, за яку вони її вважали. Емілія силкувалася полюбити їх, як годилося любити сестер свого майбутнього чоловіка. Вона проводила з ними «довгі ранки»— смертельно нудні передобідні години, виїздила з ними та їхньою кістлявою гувернанткою, старою міс Вірт. на прогулянки в їхній великій родинній кареті, сестри брали з собою Емілію, щоб розважити її, на концерти старовинної музики, на ораторії, в собор святого Павла, помилуватися дітьми з притулку, але вона так боялася своїх супутниць, що навіть не зважувалась сказати добре слово про гімн, який ті діти співали. Будинок в Осборнів був розкішний, стіл їхнього батька — багатий і смачний, їхнє товариство — церемонне й великосвітське, а їхнє самовдоволення — безмежне: вони мали найкращу лавку в церкві притулку для убогих дітей, все, що вони робили, було показне й порядне, а все, чим вони розважалися, — нестерпно нудне й пристойне. Після кожних таких відвідин (о, як раділа Емілія, коли вони закінчувались!) Джейн і Марія Осборн та міс Вірт, кістлява стара дівка, їхня гувернантка, дедалі більше дивуючись, питали одна одну:-Що міг знайти Джордж у такій особі? — Як це так? — вигукне прискіпливий читач. Як вийшло, що Емілію, яка мала в школі стільки товаришок і яку там так любили, відштовхнуло від себе не схоже на неї жіноцтво, тільки-но вона вийшла в світ? Ласкавий читачу, в школі міс Пінкертон був тільки один чоловік, підстаркуватий учитель танців. Не могли ж дівчата й справді лаятися через нього! Та коли Джордж, вродливий брат панночок Осборн, тікав з дому відразу після сніданку, коли він не обідав там шість разів на тиждень, занедбані сестри, звичайно, трохи були ображені. Коли молодий Булок (компаньйон фірми «Гадкер, Булок і К°», банкірський дім, вулиця Ломбардна), що протягом останніх двох сезонів залицявся до міс Марії, дозволив собі запросити Емілію на котильйон, то як ви гадаєте, сподобалося це вищезгаданій молодій леді? А проте вона, як особа безпосередня й ласкава, сказала, що їй це сподобалося.

Я така рада, що тобі припала до серця наша дорога Емілія, — схвильовано мовила вона містерові Булл оку після танцю. — Вона наречена мого брата Джорджа.

Щоправда, в ній нема нічого особливого, зате вона така добра і наївна дівчина. В нас її всі так люблять! — Люба дівчино! Хто міг би визначити з цього захопленого «так» глибину тієї любові? — Міс Вірт і ці дві сповнені любові молоді особи так палко й часто переконували Джорджа, яку велику він приносить жертву і яку романтичну великодушність виявляє, зв’язуючи свою долю з Емілією, що я не певен, чи не уявив він себе одним із найкращих людей у британській армії і чи не тому дозволяв любити себе не без приємного почуття, що він скоряється долі.

Бо хоч він щоранку йшов з дому і, як ми вже згадували, не обідав з родиною шість разів на тиждень, наводячи цим сестер на думку, що він шалено закоханий і тримається, як прив’язаний, спіднички міс Седлі, насправді Джордж не завжди бував у Емілії тоді, коди всі вважали, що він повинен сидіти біля її ніг.

Принаймні часто бувало, що коли капітан Доббін навідувався до приятеля, старша міс Осборн (вона завжди була дуже ласкава з капітаном, зацікавлено слухала його розповіді з військового життя і питала про здоров’я його любої матусі, сміючись, показувала на протилежний бік майдану й казала:-О, якщо вам потрібен Джордж, то йдіть он до Седлі. Ми не бачимо його з ранку до вечора.

На такі слова капітан ніяковів, силувано сміявся і, як годиться світській людині, переводив розмову на цікаві для всіх речі — оперу, останній бенкет у принца в Карл-гон-гаусі чи погоду, що завжди були вдячною темою світських розмов.

Яка ж невинна дитина твій улюбленець! — казала міс Марія сестрі, коли капітан ішов від них. — Ти бачила, як він почервонів, коли ти натякнула, де сидить день у день наш Джордж? — Шкода, що Фредерік Буллок не такий скромний, Маріє,— відповідала старша сестра, стріпнувши головою.

Скромний? Ти хочеш сказати — не такий незграбний, Джейн. Я зовсім не бажаю, щоб Фредерік порвав мою мереживну сукню, як капітан Доббін, коли наступив тобі на шлейф на вечорі в місіс Перкінс.

Щоб не порвав твою? Ха-ха-ха! Як же він міг би її порвати? Адже він танцював з Емілією! — Насправді ж капітан Доббін так почервонів і розгубився тому, що думав про одну обставину, про яку не вважав за потрібне казати молодим леді. Він уже заходив до будинку містера Седлі, звичайно, прикинувшись, що хоче бачити Джорджа, але його там не виявилося, і сердешна Емілія сама, „сумна й замислена, сиділа біля вікна у вітальні Перемовившись з капітаном Доббіном кількома порожніми словами, вона врешті зважилась запитати, чи правда, що їхній полк скоро має отримати наказ вирушати в закордонний похід і чи капітан бачив сьогодні містера Осборна? — Полк ще не отримав наказу виступати в закордонний похід, і капітан Доббін не бачив сьогодні Джорджа.

Він, мабуть, сидить із сестрами, — сказав капітан. — Чи не піти мені по цього ледаря й не привести