Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Дурний чи не дурний — це інша річ. Я не кажу, що я такий розумний, як ти, Марто, куди мені до тебе! Але з Радоном не хочу зустрічатися, та й годі! Я поїду до Гадлстона, атож, місіс Кроулі, і гляну на його чорного гончака. І поставлю проти нього п’ятдесят фунтів на Ланселота. Отак і зроблю. Або поставлю на будь-якого собаку в Англії, але не сяду за стіл з тим негідником! — Ти, бачу, як завжди, п’яний, — сказала дружина. Але другого ранку, коли пастор прокинувся й попросив-на похмілля кухоль пива, вона нагадала йому, що він обіцяв поїхати у суботу до Гадлстона Фадлстона. Пастор знав, що ввечері там буде добра пиятика, тому домовився 9 дружиною, що повернеться додому в неділю рано-вранці, щоб устигнути на відправу. Отже, як бачимо, жителям Кроулі пощастило і з паном, і з пастором.
Недовго ще й погостювала міс Кроулі в маєтку, а вже серце цієї пересиченої столичної веселухи полонили чари Ребеки, як полонили описаних вище провінційних простаків. Одного дня, вибираючись, як звичайно, на прогулянку, вона раптом звеліла, щоб «та мала гувернантка» поїхала з нею до Грязьбері. Гне встигли вони повернутися назад, як Ребека вже скорила її тим, що змусила чотири рази засміятися, і всю дорогу розважала.
Щоб міс Шарп не сиділа з усіма за столом? — картала вона сера Пітта, який влаштовував парадний обід і запросив усіх навколишніх баронетів. — Може, ти, любий, думаєш, що мені приємно говорити про няньок і дітей з леді Фадлстон чи обмірковувати різні судові кляузи з тим старим гусаком Джайлсом Уопшотом? Я хочу, щоб міс Шарп обідала з нами. Хай леді Кроулі залишиться нагорі, якщо для всіх не вистачає місця. А міс Шарп повинна бути! Тут у всьому графстві тільки з нею й можна поговорити! — Звичайно, після такого безапеляційного наказу гувернантці міс Шарп велено обідати внизу разом із шановним товариством і коли сер Гадлстон урочисто й церемонно подав руку міс Кроулі і, підвівши її до столу, лаштувався сісти поруч із нею, стара леді гукнула так, що всі почули:-Бекі Шарп, ходи, небого, сядеш тут і будеш мене розважати. А сер Гадлстон хай сяде з леді Уопшот.
Коли вечір закінчився і карети гостей роз’їхались, невгамовна стара панна сказала:-Ходи, Бекі, зі мною, і поки я роздягнуся, перемиємо кісточки всій компанії.
І нові приятельки досхочу насміялися вдвох із гостей. Старий сер Гадлстон неймовірно сопів за столом, Джайлс Уопшот дуже голосно сьорбав юшку, а міледі, його дружина, щоразу, коли підносила ложку до рота, смішно підморгувала лівою бровою. Бекі ще й дуже кумедно передражнила їх, дотепно прокоментувала їхні розмови — про політику, війну, про парламентські сесії, про славетні полювання з гончаками та про інші нудні, нецікаві речі, про які люблять говорити провінційні джентльмени. А вже з суконь панночок Уопшот і з жовтого капелюшка леді Фадлстон міс Шарп поглумилася як хотіла, на превелику втіху своєї слухачки.
Та ти, моя люба, просто trouvaille, — сказала міс Кроулі.— Я хотіла б, щоб ти поїхала зі мною до Лондона. Тільки кепкувати з тебе так, як із бідної Брігс, я вже не8могла б, о ні, хитрунка, ти надто розумна. Правда, Феркін? — Місіс Феркін (вона розчісувала тих кілька волосин, які ще лишилися на маківці міс Кроулі) стріпнула головою і відповіла якомога глузливіше:-Атож, міс Шарп дуже розумна.
У місіс Феркін, звичайно, промовляли ревнощі, бо хіба чесна жінка може бути не ревнива? Відмовившись від послуг сера Гадлстона Фадлстона, міс Кроулі захотіла, щоб надалі до столу водив її Родон, а Бекі несла ззаду її подушечку, або щоб вона опиралася на руку Бекі, а подушечку ніс Родон.
Ми повинні сидіти разом, люба моя, — казала вона. — Ми троє — єдині чесні християни на ціле графство. (І якщо це правда, то релігія в Гемшірському графстві стояла на дуже низькому рівні).
Крім такої щирої побожності, міс Кроулі, як ми вже казали, властиві були вкрай ліберальні погляди, і вона не пропускала нагоди відверто висловити їх.
Що таке походження, любонько? — казала вона Ребеці.— Глянь на мого брата Пітта, глянь на Гадлстонів, які живуть тут з часів Генріха Другого, глянь на бідного Б’юта, нашого пастора. Чи хтось із них зрівняється з тобою розумом і вихованням? Та що з тобою, їм навіть далеко до бідолашної Брігс, моєї компаньйонки, і до Болса, мого лакея. Ти, любонько, просто скарб, справжнісінький діамант. Ти маєш в голові більше глузду, ніж половина цього графства, і якби такі речі хтось винагороджував, ти була б з герцогинею. Хоч ні, герцогинь взагалі не повинно бути, але тобі не личить підлегле становище, я вважаю, що ти з усіх поглядів рівна мені і… підкинь-но лишень, люба, трохи вугілля в камін. А ще глянь на цю мою сукню,її треба ледь поправити, ти ж так усе гарно вмієш робити.
І стара філантропка веліла рівній собі виконувати різні доручення, бути їй за кравчиню й щовечора читати на сон французькі романи.
У ті часи, як, певне, пам’ятають старші читачі, великосвітське товариство було дуже схвильоване двома подіями, що, як пишеться в газетах, «могли б зацікавити джентльменів у довгих мантіях». Хорунжий Шефтон утік з Барбарою Фіцурс, дочкою і спадкоємицею графа Брейна, а бідолашний Вір Уейн, джентльмен, що до сорока років мав бездоганну репутацію і був батьком численної родини, раптом підло покинув свій дім задля місіс Ружемон, шістдесятирічної актриси.
Це була найкраща риса незрівнянного лорда Нельсона, — казала міс Кроулі.— Задля жінок він готовий був на все. В чоловікові, що здатен на таке, мусить бути щось, гарне. Я в захваті від нерозважних шлюбів. Найбільше „мені подобається, коли хтось із аристократів бере дочку якогось мірошника, як зробив лорд Флауердейл, це так дратує всіх жінок! Я хотіла б, любонько, щоб тебе також викрав якийсь великий чоловік. Я певна, що для цього ти досить вродлива.
З двома форейторами! О, як було б чудово! — відверто призналася Ребека.
А ще мені подобається, коли вбогий хлопець тікає з багатою дівчиною. Я мрію, щоб Родон викрав якусь дівчину.
Багату чи бідну? —