Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— О, ти прислухалася до нашої поради? Розумниця, — прощебетала Моллі. — Але настав час збиратися.

Не чекаючи на відповідь, вона зникла так само швидко, як і з'явилася.

Сьогодні в нашому будинку було свято — день народження Вікі, але навіть на честь цього тренування ніхто не скасував.

Засунувши щоденник під подушку, я вибралася з ліжка і прямо в піжамі поплелася на кухню. Моллі пурхала там, ніби вчора не було ні виснажливого тренування, ні клубу до пізньої ночі. А ось Джессіка була моїм відображенням — сонна і втомлена.

— Доброго ранку, Джесс, — привіталася я з подругою, яка клювала носом над чаєм.

— Ага, доброго, — позіхнула вона.

Взявши чашку та кавник, я сіла на барний стілець поруч із нею.

— По-моєму, у вас воно не дуже добре, — зауважила Моллі та чмокнула мене в маківку, проносячись повз, наче енерджайзер.

— Не треба бути екстрасенсом, щоб зробити такий висновок, — втомлено пробурмотіла Джесс, потягуючи чай. — Я вже починаю забувати, що таке просто жити.

— І я не впевнена, що причина тому ниючі м'язи всього тіла, — знизуючи плечима, сказала я, зробивши ковток кави.

З нашої четвірки кавовим маніяком була тільки я, а ось інші пили винятково чай, дуже рідко поступаючись своїми смаками.

— Гей, зануди! — Моллі стала перед нами й підняла руку зі скинутим  вказівним пальцем. — У нашому домі сьогодні свято, тож чашки відставити, а усмішки на обличчя. Час вітати Вікі. Еріка! Джесс!

— Ясно, — відповіли ми в один голос.

Подруга суворо подивилася на нас, а потім, розплившись в усмішці, попрямувала на другий поверх.

Я перша підійшла до кімнати Вікі, тихенько прочинивши двері, прослизнула всередину і прошепотіла:

— Один, два, три...

І ми в один голос голосно заспівали:

— З Днем народження тебе! З Днем народження тебе! З днем ​​народження, Вікі! З Днем народження тебе!

Від нашого співу вона залилася щирим сміхом та почала сипати подяки. Підійшовши до іменинниці, я сіла поряд і чмокнула її в щоку. Джесс, яка ще п'ять хвилин тому ледве розплющувала очі, з розбігу застрибнула до нас на ліжко, і поцілувала Вікі в другу щоку. Але наша іменинниця невідривно дивилася на Моллі зі щирою дитячою цікавістю.

— І який сюрприз ви приготували мені?

Переглянувшись із дівчатами, я почала першою:

— Ти ж знаєш, що ми добре заробляємо та міцно стоїмо на ногах, тож...

— Ми купили нічний клуб! — від нетерпіння вигукнула Джессіка, перебивши мене.

— Це була моя ідея, — заговорила Моллі, підходячи ближче. — Він у Західному Голлівуді і називається Speranza. Сьогодні відкриття і там буде вечірка на честь твого дня народження. Запрошено той місцевий гурт, що тобі подобається.

— А ще там обладнано ВІП-зону для начальства, — я підморгнула Вікі.

Весь цей час між нами бігав шокований погляд подруги. А на кінець її зелені очі збільшилися до неймовірних розмірів.

— Боже, та ви божевільні! У мене немає слів! Оце так! — вигукувала вона, поступово усвідомлюючи масштаби подарунка.

Усі п'ять років життя у Лос-Анджелесі ми купували лише найнеобхідніше, хоч і рівень заробітку зростав. А коли на нашому рахунку зібралася досить кругленька сума, ми вирішили вкластися в щось вартісне. У те, що не буде залежати від танцювального колективу та кількості замовлень.

Юридично ми всі були співвласниками цього клубу, просто з різною часткою. Коли Моллі вперше озвучила свою ідею, зізнаюся, ми її відкинули. Але вона б не була Моллі Еванс, якби так просто здалася. Навівши багато аргументів і вбивши на це не один день, у неї таки вдалося переконати нас. І не останню роль у цьому відіграла підтримка ідеї нашим тренером Джейн Волкер. Чому саме нічний клуб? Усе просто. Це ж Лос-Анджелес — місто Ангелів, місто вічного свята. Голівуд, якщо коротше!

Усі веселощі, як і святковий настрій, зникли, щойно Джесс розповіла про ранковий дзвінок Джейн, яка знайшла для нас нове замовлення. Як завжди, термін піджимав, тож почати готуватися треба було ще тиждень тому, а то й раніше.

Дорогою до студії, яку ми знімали ще з самого початку кар'єри, в машині висіла гробова тиша, хоча я відчувала, що всередині кожна з нас тішилася від думок про вечір. Студія розташовувалася в Північному Голлівуді в будівлі театру El Portal, а дорога туди займала цілих пів години, тож перспектива їхати весь цей час мовчки зовсім не радувала.

— До речі, назва клубу з італійської перекладається як надія, — сказала я.

Після моїх слів Вікі, що сиділа на передньому пасажирському сидінні, повернулася до нас із Джесс і запитала:

— А що ви мали на увазі, коли говорили про гурт, який мені подобається?

— Ти ж останнім часом слухаєш лише цей місцевий гурт The Shadows. Усі вуха продзижчала, — не відриваючи погляду від дороги, відповіла Моллі.

— Це так, але я не розумію, чому саме їх. Хіба вам теж подобається цей гурт? — не вгавала Вікі, перевівши погляд на подругу за кермом.