Дев’яносто третій рік - Віктор Гюго
Екіпаж «Клеймора» складався виключно з французів — офіцерів-емігрантів і матросів-дезертирів. Добирали їх дуже ретельно: кожен був добрим моряком, добрим солдатом і добрим роялістом. Вони були потрійними фанатиками, відданими кораблю, зброї і королю.
Крім екіпажу, на кораблі був іще півбатальйон морської піхоти на випадок, як виникне потреба висадити на берег десант.
Капітаном корвета «Клеймор» був кавалер ордена святого Людовіка, граф Буабертло, один з найкращих офіцерів колишнього королівського флоту, його помічником — шевальє де-Ла В’євіль, що командував тією ротою французької гвардії, в якій Гош[12] був сержантом, а лоцманом — найдосвідченіший із джєрсейських капітанів — Філіпп Гакуаль.
Ясно було, що цьому кораблю належало здійснити щось незвичайне. Недарма «Клеймор» взяв на борт людину, самий вигляд якої показував, що вона йде на рисковану справу. Це був високий літній чоловік, стрункий і міцний. По його суворому обличчю важко було визначити його вік, бо воно здавалося водночас і старим, і молодим. Це був один з тих людей, які і в старості лишаються повними сил і в очах яких спалахує блискавка. Сорокалітній по бадьорості, вісімдесятилітній по авторитету.
В ту мить, коли він сходив на корвет, вітер розкрив його морський плащ, і стало видно, що на ньому одягнуті штани, чоботи й куртка з козячої шкури, із скуйовдженим хутром всередину, а зверху вишита шовком, — словом, повний костюм бретонського селянина. Ці старовинні бретонські куртки мали подвійне призначення — вони були і святковим, і буденним убранням, залежно від того, на яку сторону вдягнуті. Те, що було овчиною протягом цілого тижня, в неділю ставало святковим одягом. Немовби для того, щоб завершити схожість із справжнім селянином, селянська одежа, яку носив цей старий чоловік, була потерта на ліктях і колінах і здавалась давно ношеною, а його морський плащ з грубої тканини скидався на рибальське дрантя. На голові в нього був круглий капелюх, високий і крислатий, як тоді носили, що із спущеними крисами мав вигляд сільського, а коли підняти один край і приколоти до нього кокарду, — перетворювався на військовий. Він носив капелюх по-селянському, без петлиці й кокарди.
Лорд Балькарра, губернатор острова, і принц де-Ла Тур д’Овернь самі провели його на корабель. Таємний агент принца, Желямбр, що колись був одним з охоронців графа д’Артуа, особисто наглядав за обладнанням його каюти: цей родовитий дворянин був таким уважним, що сам вніс за старим його чемодан. Залишаючи корабель, пан де-Желямбр низько уклонився цьому селянинові. Лорд Балькарра сказав йому на прощання: «Бажаю успіху, генерале», а принц де-Ла Тур д’Овернь промовив: «До побачення, кузен».
Цього незвичайного пасажира моряки відразу ж прозвали «Селянином». Вони не знали, хто він і чому потрапив на корабель, але розуміли, що цей «Селянин» такий же селянин, як їхній військовий корвет — торговельне вантажне судно.
Вітер був слабкий. «Клеймор» залишив Боннюї, обминув Булей-Бей і якийсь час ішов на видноті вздовж берега, поступово зменшуючись у спадаючій темряві, доки не зник зовсім.
За годину Желямбр, повернувшись до себе в Сент-Ельє, послав соутгемптонським експресом графові д’Артуа, в головну квартиру герцога Йоркського, такі чотири рядки:
«Монсеньйор, від’їзд відбувся. Успіх забезпечено. Через вісім днів запалає все узбережжя, від Гранвіля до Сен-Мало».
А за чотири дні до того депутат від Марни Прієр, що був посланий з важливими повноваженнями до армії Шербурзького узбережжя і в той час перебував у Гранвілі, одержав від таємного емісара написане тим же почерком, що й наведена вище депеша, повідомлення:
«Громадянин депутат, 1 червня, в час відпливу, військовий корвет „Клеймор“ із замаскованою батареєю вирушить до Франції, щоб висадити на берег одного чоловіка. Його прикмети: високий на зріст, старий, волосся сиве, одягнений селянином, руки аристократичні. Докладніше повідомлю вам усе завтра. Він висадиться другого вранці. Попередьте ескадру, захопіть корвет, гільйотинуйте цього чоловіка».
II. КОРАБЕЛЬ І ПАСАЖИР ПІД ПОКРОВОМ НОЧІ
Корвет, замість того, щоб узяти напрям на південь до Сент-Катрін, повернув на північ, потім на захід і сміливо увійшов у морську протоку між Серком і Джерсеєм, що зветься Протокою Катастроф. На берегах цієї протоки не було тоді жодного маяка.
Сонце давно зайшло. Ніч була чорна, темніша, ніж звичайно влітку. Хоч у цю пору мав світити місяць, але небо облягли важкі хмари, що рідко буває в такий період і, судячи з усього, можна було сподіватися, що місяць вирине лише на хвилину, перед самим заходом. Кілька хмар нависло над самим морем, вкриваючи його туманною імлою.
Ця темрява була сприятливою для корвета.
Лоцман Гакуаль мав намір лишити Джерсей ліворуч, а Гернсей праворуч і, сміливо пройшовши між Гануа й Дувром, пристати в якійсь бухточці на узбережжі Сен-Мало. Ця дорога була довша, ніж через Менк’є, але безпечніша: французька ескадра особливо пильно охороняла береги між Сент-Ельє і Гранвілем.
Гакуаль сподівався, якщо вдасться поставити всі паруси і буде попутний вітер, пристати до французького берега ще вдосвіта, — зрозуміло, в тому разі, коли не трапиться нічого несподіваного.
Все йшло гаразд. Корвет щойно проминув Гро-Не. Годині о дев’ятій погода зіпсувалась, — дужчав вітер і знялася хвиля. Але цей вітер був попутний, а хвиля — хоч і сильна, проте не бурхлива. Все ж деякі вали так набігали на корвет, що він пірнав носом у воду.
«Селянин», якого лорд Балькарра назвав генералом і якому принц де-Ла Тур д’Овернь говорив кузен, мав ноги справжнього моряка і походжав палубою корвета спокійно й поважно. Він наче й не помічав, що корабель сильно гойдає. Час від часу старий витягав в кишені куртки плитку шоколаду, відламував шматочок і жував; хоч він і мав сиву голову, проте всі зуби — цілі.
Він ні з ким не говорив, тільки іноді тихо промовляв кілька слів капітанові, який слухав їх шанобливо, ніби не він, а цей пасажир був справжнім командиром корабля.
«Клеймор», керований вправною рукою, непримітний у тумані, обминув довгий крутий берег на північному краї Джерсея, тримаючись якомога ближче до
