Кілер. Збірка історій - Андрій Степанович Любка
я проводив переважно у спогадах про неї і мріях про неї. Я
згадував усі деталі наших побачень, усі її слова, шкірою відчу-
108
вав усю її ніжність. У той період я написав кілька незграбних
любовних віршів і збірку оповідань, котра через чотири роки
принесла мені першу славу. Зрештою, усі мої книжки, усе на-
писане мною – про неї й завдяки їй.
Вулицею Винниченка, на якій я живу, їздить кілька міських
автобусів, серед них і №8. Його маршрут починається в цен-
трі і закінчується майже на околиці міста, де побудовано но-
вий дитячий спортивний комплекс. Восьмий автобус я бачу зі
свого вікна переважно після обіду, коли відриваю погляд від
книжки і п’ю чай. Рівно о цій порі, щодня крім вихідних, він
проїздить у напрямку спорткомплексу.
Саме вийшла шоста моя книга і я почав працювати над но-
вим романом. Мені потрібні були нові типажі, нові характери
для сюжету. Автобус №8 повз догори вулицею. Я сидів біля
вікна й думав. Наталка їхала в автобусі, притулившись щокою
до скла. На колінах у неї сидів маленький хлопчик. Я дивився
на це невидячими очима й не міг повірити.
У той день я вже нічого не написав. Наталка завжди була
єдиним хаосом серед мого порядку. Єдиним вітром. Я був
певен, що просто побачив якусь схожу на неї жінку, але все
ж спогади зовсім забрали у мене спокій, я випив майже пів
пляшки бренді і довго не міг заснути, зариваючись у подушки.
Ми не бачилися вже п’ять років. Пам’ятаю, як зараз: я заходжу
з квітами в її кабінет, а її немає. Поїхала, мовляв, до хворого
батька в Аргентину, звільнилася й поїхала. Ні, нічого передати
не просила. Ні, адреси не залишала.
Я жив далі, як і жив раніше. За точним графіком, слідуючи
своїм звичкам. Проте щоразу по обіді я прикипав поглядом
до вікна, вдивляючись на дорогу й чекаючи на восьмий авто-
бус. Моє марево могло повторитися, я чекав на нього. Вдруге
я побачив її цілком чітко, це було рівно через три тижні, о тій
самій порі, у тому ж автобусі. Наталка сиділа одразу за водієм,
біля неї сидів білявий хлопчик. І це була Наталка. Наталка,
чорт забирай! Мій обожнюваний хаос, Наталка!
Через тиждень я стояв на вулиці й чекав на автобус із вели-
кою чорною вісімкою на лобовому склі. За десять хвилин він
109
проїхав повз мене, повністю заповнений людьми. Я не спілку-
юся з людьми, мені нецікаво. Я не відвідую жодних світських
заходів, крім однієї презентації моєї нової книжки на рік. Я не
їжджу громадським транспортом. Я не ходжу гуляти – чистим
повітрям від четвертої до шостої ранку дихаю крізь відчинене
вікно. Двічі на день я сімдесят п’ять разів відтискаюся від під-
логи і стільки ж разів присідаю. Цього достатньо, аби бути в
формі навіть при такій, як в мене – сидячій – роботі. Але вже
через кілометр я почав відчувати, що задихаюся. Я дуже давно
не бігав, тим паче сторчголов не рвався за автобусом. Пробіг-
ти довелося аж до наступної зупинки, а це майже два кіломе-
три високим темпом. До салону я увірвався захеканий, мокрий
і розчервонілий; Наталка сиділа збоку і дивилася на мене свої-
ми великими очима кольору стиглого меду. Солодкого меду.
Нашу зустріч не можна назвати несподіваною. Я чекав На-
талку. Думав про неї щодня. Згадував. Вона була єдиним ост-
рівцем хаосу у моєму впорядкованому житті. Я ніколи нічого
так не жадав, як цього хаосу. В автобусі ми почали говорити
так, ніби бачилися щойно вчора. Вона везла свого сина на що-
тижневе заняття з теквандо. Вона живе в цьому місті вже три
роки, у неї є чоловік і син.
Вона приходить до мене у п’ятницю ввечері. Раз на тиждень.
У суботу я нічого не пишу, я не спроможний скласти свої дум-
ки до купи. Тому я пораюся по господарству, прибираю, п’ю
більше, ніж зазвичай, мию вікна, поливаю квіти, прибираю
вдома, так ніби хаос, який опановує мою душу, можна прибра-
ти і впорядкувати таким чином. Спокій повертається до мене
тільки в неділю. Цілий тиждень я наполегливо й самовіддано
працюю, бо знаю, що в кінці на мене чекає винагорода. Вона
приходить до мене у п’ятницю ввечері.
Я вважаю, що моє життя вдалося. Я роблю те, що люблю, в
мене є все, чого я хочу, а раз на тиждень я почуваюся щасли-
вим. Можливо, все це колись зміниться, і моє життя перетво-
риться з порядку у хаос. Я не знаю як було би краще, натомість
дякую за те, що маю зараз. Усе буде, як буде. Може так статися,
що чиєсь спостережливе око і мене колись вихопить із натов-
пу, вигадає для мого життя нову історію, якийсь інший шлях,
як я це роблю із людьми, котрих бачу за своїм вікном. Якщо
так станеться, то я хочу, аби в цій моїй новій історії здійснила-
ся моя мрія. Хай одного разу вона завагітніє від мене.
Сьогодні п’ятниця. Вечоріє. Я пишу ці рядки і докурюю си-
гарету. За моїм вікном проносяться автомобілі, снують пере-
хожі, вулиця живе своїм життям. І зараз я з неймовірним за-
доволенням поставлю крапку – аби встигнути відкоркувати
пляшку вина і запалити свічки за мить до того, як у двері по-
дзвонить Наталка.
Листопад, 2011
111
ЗМІСТ
HOW I SPENT MY SUMMER • • • • • • • • ••••••••••••• • • • • • • • • •
