Нічний черговий - Ірвін Шоу

У голові мені майнула думка поїхати із Санкт-Моріца разом зі Слоуном, але що я робитиму в Цюріху? Однаково ж не зможу шпигувати за ним по всьому місту.

Згадавши про те, що на мене чекає чудовий вечір, який розпочнеться пляшкою першокласного шампанського (за мій рахунок), я застогнав. Молодик, що кульгав попереду на милицях, озирнувся і здивовано глянув на мене, його нога була у гіпсі. Що ж, кожен несе свій тягар.

Я відвернувся і втупив очі у вітрину якоїсь крамнички. На мене дивилося моє власне відображення: моложавий чоловік у дорогому спортивному костюмі, гість одного з найславетніших курортів світу. Мене можна було сфотографувати для реклами в розкішному туристському проспекті.

Я посміхнувся собі в думці. І тут мені прийшла в голову чудова ідея. Я рушив вулицею слідом за тим хлопцем на милицях. Трохи накульгуючи. Коли я його наздогнав, то кульгав уже досить помітно. Він поглянув на мене із співчуттям.

— Ви теж? — запитав.

— Розтягнув зв'язки,— пояснив я.

Коли я дійшов до маленької приватної лікарні, розташованої в центрі міста, я скидався на людину, що з розгону впала на середині гори.

З лікарні я вийшов через дві години, спираючись на милиці, ліва нога над коліном була закута у гіпс. Решту ранку я просидів у ресторані, ласуючи рогаликами з чорною кавою і читаючи вчорашню «Геральд трібюн».

Молодий лікар доволі скептично сприйняв звістку про те, що я зламав ногу.

— У мене там тонюсінька тріщина,— переконував я його.— Зі мною вже двічі таке було.

Після рентгену його скепсис тільки посилився, але, оскільки я наполягав, він знизав плечима і мовив:

— Зрештою, це ваша нога.

Швейцарія — така країна, де за гроші вам можуть лікувати що завгодно і як завгодно. Я чув про чоловіка, в якого палець був уражений грибком, але сам він підозрював, що то рак. Лікарі в Сполучених Штатах, Англії, Франції, Іспанії і Норвегії розраджували його, запевняли, що це невеличке інфекційне запалення, яке скоро мине, і приписували йому всілякі масті. І нарешті, у Швейцарії за великі гроші йому палець відрізали. Тепер він мирно і щасливо живе собі в Сан-Франціско, без того пальця.

О першій я приїхав на таксі до «Паласу». З хворобливою посмішкою прийняв співчуття чергового по готелю і з виразом страждання на обличчі рушив у бар.

Флора Слоун сиділа у кутку біля вікна, перед нею у відерці з льодом стояла невідкоркована пляшка шампанського. Вона була у штанях, що тісно обтягували стегна, і светрі, який підкреслював усі принади її, треба визнати, справді гарних грудей. Леопардова шубка валялася поруч на стільці, а від її парфумів бар нагадував квітковий магазин, де продають рослини з екзотичних країв.

Побачивши мене на милицях, вона роззявила рота.

— О...— Це було все, що вона спромоглася вимовити.

— Дарма,— мужньо відповів я.— Там тільки невелика тріщина. Через шість тижнів я буду на ногах. В усякому разі, лікарі так кажуть.

Я опустився на стілець із звуком, що його чутливе вухо назвало б придушеним стогоном, і поклав поруч милиці.

— Що з вами сталося? — роздратовано спитала вона.

— Лижі не розчепилися.— Це була чистісінька правда. Адже я навіть не торкнувся лиж у той день. — Лижі схрестилися і не розчепилися.

— Неймовірно,— покрутила вона головою.— Адже досі ви жодного разу не впали.

— Мабуть, це наслідок неуважності,— мовив я на виправдання.— Я весь час думав про нашу зустріч...

— Мій бідолашненький.— її голос пом'якшав.— Що ж, принаймні вип'ємо наше шампанське,— і Флора подала знак бармену.

— Мені не можна пити,— застеріг я.— Лікар наголосив на цьому. Каже, це завадить одужанню.

— Скільки людей ламають ноги і спокійнісінько п'ють собі скільки хочуть,— заперечила вона. Ця жінка не любила, щоб її позбавляли шампанського.

— Можливо,— не став я загострювати розмову.— Але лікар сказав, що в мене крихкі кістки,— мовив я, скривившись від болю.

Вона злегка торкнулася моєї руки.

— Дуже болить?

— Болить,— зізнався я.— Морфій починає виходити.

— А ми зможемо хоча б пообідати разом?..— спитала вона.

— Не хочу розчаровувати вас, Флоро,— відповів я стримано,— але я якийсь очманілий. Мене хитає. Лікар сказав, що сьогодні мені краще полежати, поклавши ногу на подушки. Дуже вибачаюсь перед вами.

— Мушу вам сказати, що ви дуже невдало обрали день для свого каліцтва.— Вона погладила кашемір на грудях.— А я й одяглася спеціально для вас.

— Нещасливі випадки стаються тоді, коли їм велить доля,— мовив я філософськи.— А ви справді чудово виглядаєте.— Я підвівся на ноги. Вірніше, на ногу.— Думаю, мені краще піти нагору.

— Я піду з вами й допоможу вам влаштуватися зручніше,— зробила вона спробу встати.

Я зупинив її жестом.

— Якщо ви не заперечуєте, я краще побуду наодинці. Я завжди так чиню, коли зі мною щось негаразд. Ще з дитинства.— Мені справді не хотілося безпорадно лежати в ліжку у кімнаті, де буде Флора Слоун. — Краще випийте шампанського за нас обох, люба. Бармене! — гукнув я.— Запишіть, будь ласка, на мій рахунок.

— Можна мені відвідати вас пізніше? — спитала Флора.

— Щиро кажучи, я збирався заснути. Коли прокинусь, я подзвоню вам. Не тривожтеся так про мене, люба.

Я покинув її у барі, найпишнішу, найпрекраснішу квітку в саду, покинув разом з її зеленими штанями і светром, що звабливо облягав її стан.

Коли на рожевих шпилях найвіддаленіших вершин, які я міг бачити зі свого вікна, згасли останні промені сонця, двері кімнати нечутно прочинились і в них показалася голова Флори Слоун. Я лежав у ліжку, втупивши погляд у стелю, і жодна думка не бентежила мене в ту мить.

— Я не буду вам заважати,— попередила Флора.— Тільки спитаю, чи не потрібно вам чого? — Я майже не бачив її у темряві, але відчував її запах.— Як ви тут, любчику?

— Живий,— озвався я.— А ви як сюди потрапили? — Мій стан звільняв мене від необхідності бути галантним.

— Покоївка впустила. Я пояснила їй, у чому річ.— Вона підійшла до ліжка і жестом Флоренс Найтінгейл торкнулась мого чола.— У вас немає температури?

— Лікар сказав, що вночі може підскочити,— збрехав я.

— Ви добре провели цей час? —