Матусин оберіг - Світлана Талан

Олеся розплакалася. Костя підвівся, підійшов до неї, хотів обняти за плечі. Олеся із силою відштовхнула його від себе. Її очі були наповнені слізьми й люттю, коли вона скрикнула:

– Зникни з мого життя! Назавжди!

Костя знову присів біля грубки, повільно відчинив дверцята, підкинув дров у вогонь. Олеся попросила віддати їй телефон, але Костя, повернувши голову, лише загадково посміхнувся. «Невже ще щось утнув проти мене?» – з острахом подумала Олеся.

– Ти вийдеш за мене! – упевнено й чітко сказав він.

– Ні!

– Ось це бачиш?

Костя дістав з пакета теку. Олеся ледь не зомліла – то була папка з маминими листами.

– Віддай! То моє!

Вона кинулася до нього, але Костя зупинив, простягнувши руку перед собою.

– Або ти зараз даєш згоду на одруження, або цю писанину я спалю на твоїх очах, – сказав він.

– Ні… Ти не зможеш… Ти не маєш права… – розгублено й схвильовано говорила дівчина, не відриваючи погляд від теки.

– Зможу. Заради того, щоб бути з тобою, я все зможу, Олесю, – спокійно промовив чоловік.

– Ти – злодій. Крадій! Ти вкрав у мене найцінніше.

– Не вкрав, а взяв, коли приїздив до тебе на квартиру. Я навіть не читав, що там написано.

– Костю, віддай, прошу тебе, – зі сльозами на очах попросила Олеся.

– Одне твоє коротке слово «так» – і вона твоя!

Костя покрутив перед собою теку. Олеся впала перед ним на коліна, заломила руки, плачучи, попросила:

– Прошу, благаю, віддай її мені! На колінах стояти буду, проситиму, поки не віддаси! Тобі мало того, що ти згубив моє життя? То віддай хоча б листи від мами!

– Ні. Поки не погодишся.

– Гаразд, спали всі прочитані, віддай мені лише ті два, що лишилися, – просила дівчина.

– Віддам усі до одного – лише твоя згода стати моєю дружиною.

– Я ж тебе не кохаю.

– Я стану добрим чоловіком, і ти мене покохаєш. Олесю, не опирайся. Пробач мені ту ніч, але дай згоду.

Олеся зрозуміла, що вмовляння не допоможуть. Вона втерла долонею сльози, підвелася, знов обперлася на одвірок. Костя відібрав у неї все, що міг. Залишалися лише два непрочитані мамині листи, і це була остання цінність у її житті, яку хотів він зараз відібрати. Костя зателефонував Ігореві й усе розповів. Нахаба і ґвалтівник поставив хрест на їхньому коханні. Вона вагітна від Кості, і про це вже знає Ігор. Усе в її житті пішло шкереберть. Усе було втрачено, тож далі втрачати нічого. Потрібно зберегти хоча б пам’ять про маму, яка, будучи тяжко хворою, останні свої сили поклала на написання листів доньці. І Олеся не може зрадити матір.

– Я згодна, – сказала вона глухим чужим голосом і простягла руку: – Віддай!

Костя притримав теку. Дівчина дивилася на нього з благанням та надією.

– Віддам після весілля, – сказав він.

– Я сказала, що вийду за тебе, тож віддай.

– До твого дня народження лишилося менше місяця. Подамо заяву, і перед весіллям віддам.

– Я зрозуміла, – зітхнула Олеся, і надія в її очах згасла.

– То… можна про це сказати батькам? – запитав він.

– Роби що хочеш, – байдуже промовила дівчина й повільно почалапала до своєї кімнати.

Наступного ранку, коли ще всі спали, Олеся зібралася, узяла на кухонному столі свій телефон, вийшла з двору. Вона перевірила вихідні дзвінки. Костя й справді телефонував Ігореві, також на його номер було відправлено фото з тестом на вагітність.

Олеся пішла на зупинку. Пахло бузком. Той п’янкий солодкий запах сповіщав про прихід весни, але це була вже не її весна.

Карина не впізнала подругу, коли повернулася додому з роботи. В Олесі був скляний, байдужий до всього погляд, бліде, завмерле обличчя. Здавалося, що з неї витягли душу, залишивши одну тілесну оболонку. Карина кинулася до неї, спитала, що таке трапилося. Олеся тихо, без емоцій, усе розповіла.

– І ти погодилася?! – здивовано скинула вгору брови Карина. – Як, Олесю? Ти ж його не кохаєш! Ось так узяти і втратити кохану людину? Ти погодилася через листи?

– Не тільки. Я втратила Ігоря, і тепер мені байдуже, з ким і де жити.

– Не можна на власному житті ставити хрест. І за своє кохання треба боротися! Ти все обдумаєш й пошкодуєш, що так легко здалася.

Карина не могла заспокоїтися. Вона маятником ходила по кімнаті, намагаючись довести, що не можна втрачати коханого, потрібно щось робити.

– Телефонуй йому! Негайно! – подала подрузі мобільник.

– Що я маю сказати?

– Правду! Якщо кохає – зрозуміє.

– Зізнатися, що я вагітна?

– У всьому зізнатися! – наполягала Карина.

– Я не можу.

– Можеш! Я набираю номер Ігоря.

Карина приклала мобільник до Олесиного вуха.

– Він скинув виклик.

– Ще раз!

– Знову. Ігор не хоче мене знати після розмови з Костею.

– Гаразд. Я сама з ним поговорю!

Карина набрала номер зі свого телефона, привіталася.

– Це Карина, подруга Олесі, – відрекомендувалася вона. – Ігорю, Олеся хоче з вами поговорити.

– Я все вже знаю, – сказав він.

– Ні, не все! Передаю слухавку.

Олеся взяла телефон.

– Ігорю, привіт! – сказала вона. – Я знаю, що тобі дзвонив Костя. Не знаю, що він тобі наговорив…

– Ти справді вагітна від нього? – перебив її юнак.

– Так… Тобто не зовсім… Я… Я того не хотіла, але… – затинаючись, почала Олеся.

– Зрозуміло. І ви одружуєтесь?

– Так наполягає він, але я не хочу.

– Нам нема про що говорити. Усе й так зрозуміло. Дякую за минулу весну, за свято душі, яке ти мені подарувала. Я кохав тебе, справді. Не можу втручатись у ваше життя. Бажаю щастя!

– Ігорю, почекай! Вислухай мене!

– Для сповіді є священики. Вибач. Більше мені не дзвони, – сказав він і відключив телефон.

В Олесі вже не було сил плакати. Вона подала подрузі мобільник, лягла на ліжко.

– Це все. Кінець! – промовила вона.

– Я поїду до нього й усе поясню! Не можна це пускати на самоплив. Він мусить мене вислухати! – нервувала Карина.

– І що з того? Вислухає тебе, дізнається, як усе сталося, і щось зміниться? Ні, моє життя скінчилося, і я сама в усьому винна. Лише я й більше ніхто.

– Досить займатися самокатуванням! У тебе є три тижні для роздумів, а потім я матиму чотири вихідні, і ми разом поїдемо до Ігоря. Ти побудеш у Людочки, а я сама з ним поговорю, усе поясню – і він зрозуміє. Ось побачиш: усе у вас буде добре!

– Оте «добре» в