Жінка у білому - Вилки Коллінз
— Спочатку я хотів би збагнути, міс Голкомб, чому так раптово стривожилась і зомліла Анна Катерік, налякавши усіх на фермі. Адже це сталося через кілька годин після того, як ми з нею розпрощались, і збігло вже досить часу, щоб те сильне хвилювання, яке я мав нещастя їй завдати, погамувалось. Чи розпитали ви докладніше про плітки, що їх переповідала молочарка, коли Анна зомліла?
— Так. Але місіс Тодд за домашніми клопотами не могла чути всієї розмови. Вона тільки й могла сказати мені, що то були «просто новини», — мабуть, мала на увазі, що вони, як завжди, гомоніли про свої справи.
— Може, у молочарки пам'ять краща, ніж у її матері, — сказав я. — Гадаю, добре б вам, міс Голкомб, порозмовляти з дівчиною, щойно ми повернемось додому.
Мою пропозицію було прийнято і негайно здійснено. Вдома міс Голкомб повела мене до приміщень для челяді, й ми застали дівчину в молочарні. Закасавши рукава, вона чистила великого бідона з-під молока й щось безтурботно наспівувала.
— Я привела цього джентльмена подивитися на вашу молочарню, Ганно, — мовила міс Голкомб. — Адже це одне з вартих уваги місць у нашому домі, й воно робить вам честь.
Дівчина зашарілась, зробила реверанс і сором'язливо сказала, що докладає всіх сил, аби все було в чистоті й порядку.
— Ми оце тільки повернулися з вашої ферми, — провадила міс Голкомб. — Я чула, ви вчора були там і застали вдома гостей?
— Так, міс.
— І ще мені сказали, що одна гостя зомліла й захворіла? Сподіваюсь, нічого не було сказано чи зроблено такого, щоб її налякати? Адже ви не говорили ні про що дуже страшне, правда ж?
— О ні, міс! — сміючись, відповіла дівчина. — Ми з сестрами просто обмінювались новинами.
— Сестри розповідали вам про ферму?
— Так, міс.
— А ви розповідали про маєток?
— Так, міс. І я певна, не було сказано нічого такого, що могло б налякати бідолашку. Якраз коли вона зомліла, розказувала я. Я сама так налякалася, міс, — мене ніколи не беруть млості.
Міс Голкомб не встигла поставити їй наступне запитання, бо дівчину покликали до дверей прийняти кошик яєць. Коли вона відійшла, я шепнув міс Голкомб:
— Спитайте, чи не говорила вона вчора ввечері про те що в Ліммеріджі чекають на гостей.
Міс Голкомб поглядом дала мені зрозуміти, що їй все ясно, і, коли молочарка вернулася до нас, запитала її.
— О так, міс, казала, — простодушно відповіла дівчина. — І про те, що в Ліммеріджі чекають на гостей, і про те, що Ряба захворіла. Оце й усі новини, що в мене були для моїх.
— А ви сказали, на кого саме чекають? Сказали, що в понеділок приїжджає сер Персіваль Глайд?
— Так, міс... Я сказала, що дожидають сера Персіваля Глайда. Сподіваюсь, у цьому не було нічого поганого і я не наробила біди?
— Ні, ні... Ходімо, містере Гартрайт. Якщо ми не перестанемо забавляти Ганну балачками, вона ще подумає, ніби ми зумисне прийшли, щоб заважати їй працювати.
Зоставшись наодинці, ми перезирнулись.
— Маєте ви ще якісь сумніви тепер, міс Голкомб?
— Серові Персівалю Глайду доведеться розвіяти мої сумніви, або Лора Ферлі ніколи не стане його дружиною.
XV
Підійшовши до парадного входу, ми помітили, що по алеї до будинку наближається кабріолет. Міс Голкомб зачекала на східцях, поки екіпаж під'їхав ближче, і підійшла потиснути руку літньому джентльменові, що бадьоро зліз на землю, як тільки спустили східці. Приїхав містер Гілмор.
Коли нас познайомили, я став розглядати його з цікавістю, яку мені було нелегко приховати. Цей чоловік мав зостатися в Ліммеріджі після мого від'їзду, мав вислухати пояснення сера Персіваля Глайда і своїми досвідченими порадами допомогти міс Голкомб скласти свою думку. Він повинен був чекати, поки так чи так вирішиться питання шлюбу: чи відкласти його на непевний строк, чи визначити день весілля; повинен був в останньому випадку скласти своєю рукою шлюбний контракт, що безповоротно пов'яже долю міс Ферлі з сером Персівалем Глайдом. Навіть у той час, коли я не знав усього, що знаю тепер, я дивився на повірника родини Ферлі з цікавістю, якої доти ніколи не почував до жодного з незнайомих мені людей.
Зовні містер Гілмор був цілковитою протилежністю нашому звичному уявленню про старих юристів. Обличчя його цвіло рожевою квіткою, довге сиве волосся було охайно причесане; чорний сурдут, камізелька й штани сиділи на ньому бездоганно; біла краватка дбайливо пов'язана, а ясно-бузкові рукавички могли б цілком достойно прикрашати руки якого-небудь модного священика. Його манери й мова приємно вражали чудовою світськістю і вишуканістю старої школи, а ці риси ще й відтінялися постійною дотепністю і винахідливістю людини, за фахом своїм зобов'язаної завжди бути напоготові й у всеозброєнні. Напочатку прекрасне здоров'я і добрі перспективи на майбутнє, а потім довга, успішна кар'єра добропорядної, надійної людини, бадьора, діяльна, шанована старість, — ось яке в мене склалось загальне враження про містера Гілмора після першого з ним знайомства. Заради справедливості слід зазначити, що згодом, краще його пізнавши, я ще дужче утвердився в такій своїй думці.
Я залишив старого джентльмена й міс Голкомб на сходах перед дверми дому, щоб своєю присутністю не заважати їхній діловій розмові про справи родини Ферлі. Вони пішли до вітальні, а я знову зійшов униз по сходах, щоб поблукати самому в саду.
Години мого перебування в Ліммеріджі були злічені; мій завтрашній від'їзд був остаточно вирішений; моя участь у розслідуванні з приводу анонімного листа — закінчена. Кому була б від того шкода, крім мене самого, коли б я на коротку часину, що лишалася мені, дав волю своєму серцю й звільнив його від холодних, жорстоких пут, які мені довелося на нього накласти? Я хотів лише попрощатися з тими місцями, що були свідками скороминучих хвилин мого щастя і моєї любові.
Я машинально звернув на доріжку,
