Жінка у білому - Вилки Коллінз
Я негайно написав йому листа у якнайчемніших, як-найясніших та якнайкоротших виразах. Містер Ферлі не дуже поспішився з відповіддю. Надійшла вона десь за годину. Писано її вишукано-правильним почерком, ліловим чорнилом на гладенькому, мов слонокість, і цупкому, як картон, папері.
Ось як мені відповіли:
«Від містера Ферлі — вітання містерові Гартрайту. Містер Ферлі нездатен висловити (з огляду на свій стан здоров'я), як дуже його вразило й засмутило прохання містера Гартрайта. Містер Ферлі не ділова людина, але він порадився із своїм мажордомом, і ця дуже ділова людина підтримує думку містера Ферлі, що клопотання містера Гартрайта про дозвіл порушити угоду не може бути виправдане ніякою причиною, окрім хіба питанням життя чи смерті.
Якби високе почуття схиляння перед мистецтвом і його служителями, цю єдину розраду і втіху страдницького існування містера Ферлі, можна було легко похитнути, то нинішні дії містера Гартрайта похитнули б його. Та цього не сталося. Це почуття лишилось несхитне — воно змінилося тільки стосовно містера Гартрайта.
Висловивши свою думку в тій малій мірі, в якій це дозволяють зробити нестерпні муки, спричинені нервами, містер Ферлі не міг додати нічого, окрім свого рішення з приводу вкрай нечемної вимоги, врученої йому. Позаяк для містера Ферлі абсолютно необхідний цілковитий спокій, як душевний, так і тілесний, він не потерпить, щоб містер Гартрайт довше порушував той спокій своїм перебуванням у його домі за обставин, дражливо нестерпних для обох сторін. Тож містер Ферлі, з єдиної потреби оберегти свій спокій, відмовляється від своїх прав на містера Гартрайта і повідомляє його, що він може залишити його дім».
Я склав листа удвоє і відсунув його вбік разом з іншими своїми паперами. Був час, коли мене образила б така зухвалість. Але нині я поставився до нього просто як до звільнення в письмовій формі. Я зразу ж і перестав думати про це, тільки пам'ять тліла в куточку мозку, коли зійшов униз до їдальні й сказав міс Голкомб, що готовий іти з нею на ферму.
— Містер Ферлі задовольнив ваше прохання? — спитала вона, коли ми вийшли з будинку.
— Він дозволив мені їхати геть, міс Голкомб.
Вона кинула на мене швидкий погляд і вперше за весь час нашого знайомства самохіть узяла мене під руку. Словами їй не вдалося б висловити так делікатно, що вона розуміє, в яких виразах мені дозволили залишити службу, і співчуває мені не як людина з вищого кола, а як друг. Зухвалість того чоловічого листа не зачепила мене, зате глибоко зворушила жіноча доброта, що хотіла загладити ту зухвалість.
По дорозі на ферму ми домовились, що міс Голкомб увійде в дім сама, а я зачекаю на неї неподалік. Ми вирішили вчинити так, побоюючись, коли б моя присутність, після всього, що сталося минулого вечора на цвинтарі, не викликала в Анни Катерік нового нападу страху та коли б не зросла через це її недовіра до зовсім їй незнайомої дами. Міс Голкомб залишила мене надворі, бажаючи спочатку поговорити з фермеровою дружиною, в чиїй дружній допомозі вона нітрохи не сумнівалась.
Я був певен, що пробуду сам досить довго. На мій подив, минуло якихось п'ять хвилин, і міс Голкомб повернулась.
— Анна Катерік відмовилась побачитися з вами? — вражено спитав я.
— Анна Катерік поїхала, — відповіла міс Голкомб.
— Поїхала!
— Так, разом із місіс Клементс. Обидві вони поїхали рано вранці, о восьмій годині.
Я мовчав. Я тільки розумів, що разом з ними щезла наша остання можливість що-небудь з'ясувати.
— Місіс Тодд знає про своїх гостей стільки ж, як і я, — вела далі міс Голкомб. — І вона теж збита з пантелику. Вчора увечері, після того як жінки залишили вас, вони щасливо добулися додому і, як завжди, посиділи з родиною містера Тодда. Але перед самою вечерею Анна Катерік налякала їх усіх, зненацька зомлівши. Вона й першого дня, по приїзді, була знепритомніла, тільки та непритомність була не така глибока, і місіс Тодд пояснила її тим, що Анну Катерік, певне, вразила якась новина, котру вона вичитала в місцевій газеті, взявши її зі столу й почавши читати за хвилину чи дві до того, як на неї напали млості.
— А знає місіс Тодд, яке саме повідомлення в газеті так вразило Анну?
— Ні, — відповіла міс Голкомб. — Вона тоді ж переглянула газету і не знайшла в ній нічого хвилюючого. Одначе я попросила в неї ту саму газету, щоб самій подивитись, і на першій же сторінці побачила, що редактор, через брак місцевих новин, передрукував кілька оголошень із великосвітської хроніки лондонських газет; серед них було й повідомлення про майбутній шлюб моєї сестри. Я зразу ж виснувала, що саме це схвилювало Анну Катерік. Напевно, це повідомлення й спонукало її написати анонімного листа, що потрапив у наш дім наступного дня.
— Все це не викликає сумніву. Але що спричинилось до її вчорашньої непритомності?
— Невідомо. Причина зовсім незрозуміла. В кімнаті нікого чужого не було. Єдиним гостем була наша молочарка, одна з дочок містера Тодда, — я вам уже казала про неї. Розмовляли тільки про місцеві плітки та новини. Раптом Анна скрикнула і стала бліда як смерть, начебто без ніякої причини. Місіс Тодд і місіс Клементс віднесли її нагору, й місіс Клементс лишилася коло неї. Чути було, як вони ще довго розмовляли, коли вже всі обляглися. Рано-вранці місіс Клементс відвела місіс Тодд убік і несказанно її здивувала, заявивши, що вони мусять негайно їхати. Мовляв, якась поважна причина змушує Анну Катерік залишити Ліммерідж, але ніхто з мешканців ферми в цьому не винний. Оце і все, що місіс Тодд зуміла випитати у своєї гості. Як місіс Тодд не допитувалась, а місіс Клементс мовчала про причину. Вона тільки хитала головою і твердила, що просить, заради спокою Анни Катерік, ні про що ту не розпитувати. Сама, очевидно, дуже стривожена, вона повторяла, що Анна мусить їхати, що й вона повинна їхати з нею і що вони змушені приховувати, куди їдуть. Я
