Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося - Тара Шустер

ти знайшла свій спосіб почуватися комфортно у власній шкірі. Можливо, примушуючи себе бути голою в роздягальні, аж поки призвичаїшся і це стане нормою. Можливо, це походи до спа, де ти будеш серед інших жінок, які себе не соромляться. А може, достатньо просто вдягнути бікіні на пляж. Нора Ефрон у книжці I Feel Bad About My Neck[27], яка, до речі, є моє біблією, пише: «Ох, як я шкодую, що, коли мені було двадцять шість, жодного разу за цілісінький рік не вдягнула бікіні. Якщо ти молода і читаєш зараз оце, негайно, просто цієї миті, вдягни бікіні й не знімай аж поки тобі не стукне тридцять чотири». Коли я читала ці слова вперше, вони вискочили зі сторінки просто на мене, як щось дуже важливе, таке, що мені треба було перетравити. Невже я колись пошкодую, що не носила бікіні? Невже колись я буду шкодувати, що ховала своє тіло? Не хочу так. Незалежно від того, чи пасує тобі бікіні (може, ти маєш суперстильний вигляд у суцільному купальнику), думаю, Норі йдеться про базову потребу почуватися комфортно у своєму тілі. Перестати хвилюватися, перестати скаржитися, перестати дутися через те, у чому ти живеш щодня. Знайди свій спосіб бути вдячною й щасливою за те, що в тебе є. Купи купальник із високою талією; купи класичний суцільний чорний; купи суперкрутий неопреновий гідрокостюм з довгим рукавом і шортами і йди танцювати на дошці для серфінгу. Настрій одразу злетить до неба, бо ти свідома знання, як тобі ПОЩАСТИЛО мати це тіло і цю мить на Землі. Ти ж це мала на думці, Норо, правда?

Прийняти розкішну ванну, очистити себе, сидіти у воді в басейні й думати: мені так добре в моєму тілі, — це одна із засадничих доступних розкошів. Усе, що тобі потрібно — це ванна і трохи часу. А якщо не можеш знайти на це часу, то я ввічливо запитаю: а нащо ти взагалі живеш?

Перелік місць, куди тобі треба встигнути занурити своє тіло, перш ніж помреш:

1. Ванна у тебе вдома о четвертій дня після прогулянки. Запали свічку, але нехай тебе оточує і денне світло.

2. Публічний басейн, джакузі у квартирі твоєї подруги, термальне джерело за містом. Знайди місце неподалік, де можна поплавати, добре провести час і помокнути, забувши про годинник. Таке місце точно є десь близенько. Можливо, треба докласти трохи зусиль, щоб знайти його.

3. Olympic Spa, мій улюблений корейський салон у Лос-Анджелесі. Там є штукенція, що зветься «ванна Mugwort», вона має такий вигляд, ніби Гаррі Поттер наклав прадавнє закляття на джакузі — тебе оточують бульбашки чорної води. Знайди неподалік від себе корейський салон і ніколи про нього не забувай.

4. Кіото, Японія, комунальне джакузі, яке б’ється струмом. Це не так уже й весело, але хіба не хочеться хвалитися потім, що ти ПЛАВАЛА В ЕЛЕКТРИЧНІЙ ВОДІ?

5. Ванна в Парижі. Будь-якої ванни в Парижі вистачить.

6. Гаконе, Японія, термальне джерело з краєвидом на річку Гаякава, з найкращою подругою під боком.

Іди до найближчої водойми, яку зможеш знайти. На пляж. До озера. У маленьку ванну для ніг, яку можеш облаштувати в раковині. Залізь на стіл і додай трояндових пелюсток у воду. Нехай твої стопи мокнуть, аж допоки не поморщаться.

У мене найкращі ліфчики

як полюбити ті частини тіла, які ненавидиш

Б’ЮСЯ ОБ ЗАКЛАД, твої бюстгальтери теж нічогенькі. Але мої… Мої — найкращі. Я купую ліфчики прозорі й розшиті неоново-кораловими квітами. Я купую такі ліфчики, які ніби намальовані на шкірі ніжними трояндовими пелюстками. Я купую ліфчики світло-рожеві в горох, в яких мої груди нагадують дві ідеальні снігові кулі. Я пишаюся моїми бюстгальтерами, бо змарнувала занадто багато років, ненавидячи власні цицьки.

Ніколи не зустрічала жінки, яка відверто любила би свої груди. Толерувала? Ігнорувала? Була б задоволена результатом пластичної операції, але й навіть після цього скаржилася б на них? Завеликі, занадто випуклі, замало випуклі, обвислі, замалі, тож узагалі не видаються, з розтяжками, — все це я чула, а ми ж іще й близько не дійшли до пиптиків. Вони мають бути завбільшки з четвертак чи більші за срібний долар? А колір має значення? У мене якісь такі пласкі пипки. Чи вони мають скидатися на наперстки? Котра з вас задоволена своїми сосками? Я серйозно запитую. Моя найдорожча, як же сумно, що мені не спадає на думку жодне дівча, яке любить свої груди? Якщо ти — жінка, яка їх любить, озвися негайно.

Прокляття грудей на мене звалилося дуже рано, і до дванадцяти років — віку дозрівання — вони наповнювали чашку розміру C, майже D. Не помічала, як сильно збільшився мій бюст, аж поки сторонні звернули мою увагу на цей невеселий факт. Чудово пам’ятаю мюзикл «Кляті Янкі» у восьмому класі. П’єса мала складний сюжет про бейсбол і диявола, і водночас була сучасною інтерпретацією «Фауста», але мене обходило тільки те, що я виконувала роль Лоли, дотепну та непоступливу, одну з головних героїнь. Лола працювала на ставці в диявола, вона розбивала сім’ї, використовуючи власне тіло, щоб заманювати в пастку чоловіків (цілком припустимо для восьмикласників), але якщо ти чула колись пісню Whatever Lola Wants,[28] знай, що я її співала дуже кепсько.

Наприкінці вистави був великий танцювальний номер, де в момент драматичної появи всіх акторів на сцені моя персонажка танцює мамбу з нашим фізруком, містером Родріґесом. Це той самий містер Родріґес, який співчутливо спостерігав, як я бігла / йшла / повзла обов’язкову милю раз на рік. Боячись укотре осоромитися перед тренером Родріґесом, я репетирувала танець кожної вільної хвилини перед шоу. У вечір прем’єри вбралася в костюм: яскраво-помаранчевий вкорочений топ і штани, як у матадора. Рухала плечима так сильно, як тільки могла. Ноги ступали швидко й точно, коли витупцьовувала ритм пісні. Містер Родріґес і я, однозначно, дали жару. Зала вибухнула оваціями і я відчула гордість за виконану роботу. За сценою одна з матерів акторів підійшла до мене, як я вважала, щоб похвалити. Вона нахилилася впритул до мого обличчя, зі сповненим співчуття поглядом, і м’яко промовила: «Сонечко, мені так прикро, що тобі довелося пройти через таке». «Пройти через що?» — запитала я. «Через оце стрибання без ліфчика, через усе це трясіння; напевне, тобі було так соромно. Усе ж було на видноті».

ВАУ. Вау, вау, вау, вау, вау. Я й не усвідомлювала, що мої груди рухалися зі мною, а про те, що це щось погане, щось через що мені довелося «пройти», не замислювалася й поготів! Мені стало цікаво, чи ще хтось у залі був такої ж думки, як ота курва, і чи вони насміхалися з мене, або ще гірше, були нажахані.

Такі ситуації я могла би проговорити лише з батьком, який, через причини, описані вище, ігнорував моє тіло і зміни, яких воно зазнавало. Тож я попросила свою няньку поїхати зі мною до торгового центру, але відмовилася пояснити, навіщо