Згадай мене - Уляна Пас

Намагаюся підтримувати розмову і не мовчати. Все ж таки силою ніхто мене сюди не тягнув, приблизно я знала, що тут чекає. Саме тому, коли Захар запросив мене на танець, я не стала відмовлятись, тільки сумний погляд блондинки ніяк не виходив у мене з голови. 

- Дякую за квіти, - кажу, коли починаємо танцювати.

- Сподіваюся, вони підняли тобі настрій, - Захар усміхається, а я роблю те саме. 

- Звісно, - відповідаю. - Тільки мені здається, що тобі варто подарувати квіти тій блондинці, що була з тобою. Ви зустрічаєтесь?

- Ні, - Захар миттєво хмуриться, наче не хоче про це говорити. - Ця дівчина - донька маминої подруги. Мама спить і бачить, що ми будемо разом.

- А ти? Я ж бачила, що ти її обіймав, - цікавлюся. 

- Я з тобою хочу бути… - його погляд сповнений рішучості й абсолютно несподівано хлопець накриває мої уста своїми. 

В першу секунду навіть не розумію, що відбулося, а коли все-таки розумію, різко відштовхую його від себе і показово витираю губи. 

- Ти здурів?! - випалюю сердито. Серце гупає об ребра і хочеться натовкти пику Захару. Його поцілунок викликав у мене шквал негативних емоцій і жодної позитивної. 

- Ді… - він знову робить крок назустріч, але несподівано переді мною з'являється Рома і б'є мого колишнього в обличчя. Здається, поцілунок з Захаром - це було ніщо в порівнянні з тим, що відбувається зараз. Хлопці почали гамселити один одного і тільки охорона змогла їх розтягнути. 

Аня розгублено бігає навколо Роми, а я не можу відвести погляду від його розсіченої брови і крові, що цівкою тече до ока. Хлопець роздратовано розмазує її по обличчі й швидко прямує на вихід, а Аня за ним.

- Ді… - я також збираюся піти, але несподівано Захар хапає мене за руку. Йому також добряче дісталося. Розбита губа і під оком синець. Завтра він буде ще тим красунчиком.

- Може, досить вже? - вириваю руку і роздратовано дивлюся на хлопця. - Я не буду з тобою, Захаре! Зрозумій це нарешті!

- А з ким будеш? З дружком своїм? Так його Анька вже захомутала! - кричить роздратовано мені вслід. 

Намагаюся не брати в голову те, що він говорить. Забираю свою куртку і виходжу на вулицю. Одразу помічаю Рому та Аню трохи поодаль від входу. Хлопець нервово тупцює на місці, а Аня щось йому пояснює.

Наближаюся до них, і, коли наші з хлопцем погляди зустрічаються, стає ніяково. Не розумію, чому він накинувся на Захара. Хіба так вчиняє той, кому байдуже?.

- Задоволена? - сердито випалює Аня. - Твої любовні походеньки нічим хорошим не закінчаться. Чому Рома має страждати, га? 

- Аню, досить! - сам Рома робить крок назустріч і похмуро мене розглядає. - Все гаразд?

Вдається тільки кивнути. Хочеться плакати, тому що його розбите обличчя і мені приносить біль. Напевно, він щось таки бачить у моєму погляді, тому що важко зітхає, а тоді повертається обличчям до Ані. 

- Я викличу тобі таксі. Думаю, на цьому святкування можна закінчувати, - говорить стримано.

- Ти серйозно? - Аня просто-таки вибухає від обурення. - От нехай вона і їде на таксі, а ми з тобою продовжимо святкування. 

- Аню, мені не до святкувань зараз, - Рома показує шалену витримку, і тут я можу йому позаздрити. 

- От і залишайся з цією ідіоткою! Вона тільки і вміє використовувати тебе! - випалює гнівно. - А ти, як завжди, в рота їй заглядаєш. Придурок! 

Здається, Аня трохи перебрала з алкоголем. Я впевнена, що на тверезу голову вона б точно не бовкнула щось подібне. Та хай там як, дівчина швидко повертається у клуб, а ми залишаємося удвох.

- Сідай в машину, Ді, - втомлено говорить Рома, а мене не треба просити двічі. 

Спочатку їдемо мовчки, і мені шалено неприємно від слів, які сказала Аня. Рома можемо повірити їй і знову віддалитись, а я цього не хочу. 

- Я ніколи тебе не використовувала, - кажу тихо, але впевнено. 

- Не бери в голову, - Рома не дивиться у мій бік, і це ще більше нагнітає. 

- Чому ти вдарив Захара? Я могла і сама за себе постояти, - не хочу мовчати, особливо зараз, коли в голові стільки запитань. 

- Ми ж друзі, Ді. Я бачив, що тобі було неприємно від того, що він робив, - і знову суха відповідь.

- Друзі… - і чому це слово більше не викликає у мене тепла всередині? Можливо тому, що друзями ми просто не можемо бути? Я ж, здається, кохаю його… Яка тут дружба?

- Приїхали, Ді! - автомобіль зупиняється у дворі хлопця і він збирається виходити, тільки от я не даю йому цього зробити. Хапаю за руку і готова на все, лиш би ми не розійшлися ось так. 

- Де у тебе аптечка? - випалюю емоційно.

- Ти серйозно? - вперше після бійки хлопець усміхається. - Хочеш мене лікувати?

- Це ж через мене ти отримав травму, - впевнено випалюю. - То де аптечка?

Рома зітхає якось приречено і тягнеться на заднє сидіння. Дістає коробку з медикаментами і мовчки чекає, що ж я буду робити.