Згадай мене - Уляна Пас

Додому їду разом з мамою та сестрою. Дорогою розповідаю їй про плани Роми, і вона без проблем відпускає мене в клуб. Краще б заборонила і не дозволила… Веселитися зараз у мене точно немає жодного бажання. 

Зрозумівши, що звичні кросівки та джинси сьогодні не варіант, я залізла в шафу практично з головою. На жаль, у мене не було стільки суконь, як в Ані, але одну я все-таки знайшла. Коротку, чорну, з невеликим вирізом і блискітками.  Волосся накрутила локонами, зробила макіяж і одягнула чоботи на підборах. Покрутившись перед дзеркалом, залишилася задоволена результатом і заборонила собі думати про те, що Аня буде виглядати в тисячу разів гарніше. 

- Яка ж ти гарненька! - заявляє мама, коли з'являюся у вітальні. Одягаю ще куртку зверху і можна виходити. 

- Дякую! - хмикаю і цілую її в щоку. 

Саме в цей час чую гуркіт двигуна й одразу прямую на вулицю. Рома виходить з машини в той момент, коли я ступаю на кам'яну доріжку. Біля будинку світять ліхтарі, тому йому добре видно мої голі ноги.

- Маєш гарний вигляд, Ді! - говорить начебто щиро. 

- Дякую! - він відчиняє для мене двері і чекає, поки сядемо всередину. 

- Я думала, ми на таксі поїдемо, - розглядаю хлопця, коли авто виїжджає з двору. 

- Я вирішив не пити сьогодні, - відповідає. - Хочеться залишатися при пам'яті. 

Кому як не мені краще знати, що Рома дуже погано переносить алкоголь. Однієї пляшки пива достатньо, щоб він помирав від головного болю і нудоти, а про щось міцніше навіть говорити не треба. 

Їдемо мовчки, і якщо я не знаю, про що говорити, то Рома весь час на телефоні. Здається, Аня не дає йому спокою, тому що вже приїхала до клубу, а нас немає. Я чую, як вона висловлює своє невдоволення, а Рома спокійно слухає її скиглення. 

Зупиняємося на стоянці клубу, і не встигаю вийти на вулицю, як бачу Аню. Вона зупиняється біля дверей з боку Роми й одразу кидається йому на шию, коли він виходить з салону. 

- Ромчику, я уже замерзла! Ходімо мерщій всередину! - хмуриться, а тоді хапає його за руку і тягне за собою до входу. Мені ж нічого не залишається, як йти за ними. 

Мій погляд постійно чіпляється за голі ноги дівчини й шалено коротку спідницю. Коли ж Аня знімає з себе куртку, хочеться взагалі очі до неба закотити. Виріз на її футболці просто величезний, і навіть мені стає ніяково від того, наскільки сильно вона оголилася для того, щоб спокусити хлопця. 

Поки шукаємо вільний столик, я зацікавлено озираюся навколо. В час, коли зустрічалася з Захаром, у нічних клубах бувала доволі часто. Не скажу, що не люблю подібні місця, але сьогодні настрою веселитися зовсім немає. 

Пробираючись крізь натовп танцюючих, ми прямуємо до столиків, і я ненароком штовхаю дівчину, що якраз танцює у компанії друзів.

- Ой, пробачте! - доводиться кричати, щоб мене почули.

- Ді? - дівчина повертається до мене обличчям, і я бачу Діну - сестру Захара. Миттєво з'являється думка, що це знову справа рук Ані, але Діна настільки здивована зараз, що, швидше за все, ця зустріч дійсно випадкова. - Привіт!

Дівчина мене обіймає й одразу розпитує з ким я тут. Доводиться коротко пояснити, і неочікувано Діна пропонує нам приєднатися за їхній столик. Розумію, що, швидше за все, там і Захар буде й вже збираюся відмовитися, але її помічає Аня і також вітається. От вона з радістю погоджується розділити з ними столик. І от тепер Діна радісно веде нашу компанію на другий поверх і віп-зал. 

Тут окремі столики з диванами для кожної компанії, і за одним з них я помічаю Захара та наших спільних знайомих. Від мене не приховується те, що він тут з дівчиною. Його рука ще секунду тому лежала у неї на плечі, але, коли він бачить мене, напружується і вдає, що один тут. 

- Привіт, Ді! Яка зустріч! - Захар першим підскакує на ноги та обіймає мене. Дозволяю йому це зробити лише тому, що хлопець кілька разів передавав мені квіти, коли я хворіла. 

- Привіт усім! - вітаюся й уважно слідкую за тим, як мій колишній потискає руку Ромі. 

- Я бачив, як ти плавав сьогодні. Це було круто! - дивно, але в словах Захара не чутно зневаги чи чогось там ще. Він говорить абсолютно щиро, і це приємно, хоча й дивно трохи. 

- Дякую! - здається, Рома також здивований. 

Розміщуємося за столиком, і мені доводиться сидіти між Захаром та Ромою. Аня, звісно ж, також поруч з ним, але з іншого боку. Коли починають розливати алкоголь, Роман відмовляється пити, і я також. На щастя, ніхто мене не змушує, а от Аня залюбки підставляє свій келих для мартіні. 

- Чому не п'єш? - Рома нахиляється до мене і шепоче на вухо. Я ж тільки хмикаю, тому що і це він забув… 

- Потім погано буде. Не переношу алкоголь, - відповідаю. 

Рома киває, але я бачу здивування у його погляді. Так, тут ми з ним дуже схожі. Після келиха вина або пляшки пива у мене може бути дуже поганий стан. 

Далі Аня повністю перетягує на себе увагу Роми і постійно щось нашіптує йому на вухо. Я ж намагаюся не зациклюватися на цьому і, поки п'ю свій сік, спостерігаю за Захаром і блондинкою, яку він обіймав до мого приходу. 

Вона здається засмученою, тому що хлопець практично не звертає на неї увагу. Зате постійно запитує, чи не хочу я чогось і як взагалі у мене справи.