Софія - Олесь Ульяненко

2000 десь році, в районі Лук’янівки, окрім мертвого якута, не було нічого знайдено? (зі знаком питання); але основне – майора просили заїхати в один з банків і провірити свій рахунок, щоб потім поїхати в одну місцину і вивезти звідти одного молодого чоловіка, а якщо треба, то докласти всіх сил і вивезти звідти самосвал мертвяків, аби лише цей молодий чоловік повернувся додому живий і здоровий. Майор зараз майже не слухав, а дивився на сімейне фото з шикарною білявкою з білими бровами, чорними віями і синіми ясними очима. Вона стояла, трималася за поруччя, усім тілом подалася уперед – туге біляве волосся розсипалося засмаглим голим плечем… Його в кадрі не було. Майор агакав у слухавку, а там монотонно описувалося, куди їхати, що робити, а коли треба, то звертатися без сорому і всякого такого за ось цим телефоном, – майор швидко надряпав телефон. Поклав слухавку, підсунув фотку ближче, проковтнув гіркий клубок та сльози, потім виматюкався і пішов у ванну. Доки поршень вганяв у кров героїн, майор думав і плакав за білявкою. Потім він пригадав того зеленоокого, очі котрого провалювалися кудись у потойбіччя; пам’ятав він чорнявку, з розкішним тілом, довгоногу, із зеленими кошачими очима і відьмачим прищуром, а він і той зеленоокий, з очима, проваленими у потойбіччя, тоді ще пацанами вони були, приволік цю карту, точну копію нинішнього оригіналу. Оригінал з’явився набагато пізніше, коли у розвернутій вибухом будівлі він знайшов мертвого саха, з картою на шиї. І звідки цей шолудивий патологоанатом міг тоді знати? Майор засвистів носом і потягнув повітря. Виграв він, майор. Він був певен, як у повітрі, як у сонці, як у героїні в гільзі шприца. Саме після того клятущого зорепаду почалося його життя, його захоплення смертю і молодими дівчатами. Але дружина пропала тому, що вона таки знала більше від нього. Ця сука вічно вирішувала за нього. Майор пішов на тахту і довго мастурбував, ніяк не міг кінчити, а потім викликав машину. 31

Першим ділом вони понюхали коксу, поставивши машину у тихому кутку Липок. Барокова будівля, шикарні дерева прямо перед під’їздом – це поцінував лише Саїд. Їхній «порш» упирався задницею в жовте таксі, і було видно, як чиїсь, видно, жіночі п’яти упираються в заднє скло. Це їх розвеселило. Артур нервувався, коли зустрічав на своєму шляху будь-які перешкоди. Але таксі швидко поїхало. Костя сміявся. Потім вони спустилися до Бессарабки. Саїд запитав, що вони шукають. Артур промовчав, лише німо усміхнувся і простягнув Саїду заряджений шприц. Приход був просто, ну, просто ураганним. На Бессарабці вони поставили «порш» у зручному місці. Сонце заливало абрикосовим сиропом людей, будинки, салон авта. І вони викурили ще по косяку. Їм захотілося пити і солодкого. Одні казали, що треба вийти, тут недалеко: у ресторані «Стіна» можна випити по чарці текіли чи віскача та зжерти чогось. Артур замовк. Холод, абрикосове світло, наче їх винесло у широкий степ. Усі знали, окрім Саїда, – Артуру зробилося нудно, і він хоче запустити в дію план, що його давно замислив, із самого ранку надумав. Несподівано він запропонував кинути жереб: кому випаде червона фішка, той підійде і покаже менту сраку. Зніме штани і покаже. Усі запротестували. Артур мовчав, холодно, наче співак з «Гранд-опера». Але тут з’явився він. Лох у дорогому костюмі, що сидів на ньому бездоганно, але обличчя нагадувало репану селянську картоплю з однойменного фаст-фуду. Він зайшов у тінь двору з генделиком, який підтоплювали і підмивали калюжі горілки та сечі. Костя вийшов першим і ударив його по голові монтуванням. Чоловік продовжував стояти, стискаючи в руках пластиковий стаканчик. Горілка чвиркнула вгору. Аж потім чоловік сказав:

– А, мажорні підари! Вася, викликай ментовку.

Їм довелося тікати. Трохи протверезівши, вони знайшли тихе містечко, де сиділа пара лесбійок, швидше десь з якогось гламурного журналу, а може, з телебачення; вони грали у закоханих і вдавали, що їм подобається тискати одна одну. До них вийшов Саїд, тримаючи в одній руці пакетик коксу, в іншій – «Кристал». Він показав дівчатам на «Кристал», на кокс, а потім на машину.

– Дами, прекрасне пойло. Що ви скучаєте, ангелятка? Відтопиримося. Не все ж життя лизати солоні пизди одна одній. Ага?! – Він прогнувся вперед, розставив руку і скорчив смішного писка.

– Звали, шакал! Іди, нехай тебе твої товариші відіграють у дупло! Тільки, блядь, не тут, а то воні не оберешся!

Саїд підійшов і завис над ними. Показав язика, всього обкладеного, з повними ознаками початкового цирозу печінки або гепатиту. Демонстративно, з вишуканими манерами поклав перед собою пакет з кокаїном, поставив пляшку шампанського.

– Ну, чого ви такі сердиті, киці? Це ж «Кристал», це ж сніжок. Хіба можна бекати на священні речі?!

Дівчата були вифарбувані у фіолетовий колір, з пірсингом у всіх можливих місцях. Тій, у котрої його було менше, Саїд загнав вивертку в ліве око і з хрускотом прокрутив. Дівка завила, як білуга, і вчепилася йому у штанину. Її подруга зацідила в пах Саїду, і його зігнуло пополам. Коли Саїд підвів голову, то йому в обличчя дивився ствол двадцятидвохміліметрового револьвера. Револьвера, а не пістолета чи якогось там пугача. Саїд підняв руки, нахилився й огрів пляшкою дівчину по голові. Удар прийшовся по плечу. Але це її не зупинило. Револьвер вона не випустила. Постріл гавкнув, і Саїда віднесло на кілька кроків. У «порші» перестали гиготіти. Вони дали на газ. З гиканням і вереском погнали «порш» проспектом. Вони зробили коло і з розгону наїхали на дівчат. Глухо ударилося об капот і бампер. Саїд стояв, вирячивши очі, дикий і злий. Артур вийшов з арматурою. За кілька хвилин все було скінчено. Голови