Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

от, у мене є перед вами свідок, якого ви вже ніяк не зможете відкинути: це ви самі. Я тільки прошу вас запитати щиросердо саму себе, – і якщо ви не вірите в мою любов, якщо ви хоч на мить засумніваєтеся, що єдиновладно пануєте в моїй душі, якщо ви не впевнені, що прикували до себе серце, яке було доти і справді занадто мінливим, – тоді я згоден відповідати за цю вашу помилку. Я стогнатиму від горя, але не зроню жодної скарги. Якщо ж, навпаки, ви, віддаючи належне нам обом, змушені будете в глибині душі визнати, що у вас немає і ніколи не буде суперниці, тоді, благаю вас, не змушуйте мене битись із примарами і залиште мені хоча б одну втіху, – що ви не сумніваєтеся в почутті, якому дійсно настане, дійсно зможе настати кінець, але тільки з кінцем мого життя. Дозвольте мені, добродійко, просити вас дати позитивну відповідь на цю частину мого листа. Хоч я й готовий засудити ту пору мого життя, яка, мабуть, так шкодить мені у ваших очах, але зовсім не тому, щоб у мене в найгіршому разі не було аргументів для її захисту.

Чи не в тому, врешті-решт, була вся моя провина, що я не чинив опір виру, в який мене було ввергнуто? У світ я вступив зовсім іще юним і недосвідченим, мене, можна сказати, з рук до рук передавав цілий натовп жінок, кожна з яких своєю готовністю на все поспішала випередити роздум, для неї, як вона прекрасно розуміла, напевно невигідний. Чи міг я сам подати приклад стійкості, який мені зовсім не протиставляли, чи мусив за мить помилки, до якої частенько бував залучений мимоволі, покарати себе постійністю, напевно даремною і навіть сміхотворною в очах людей? Вступивши в ганебний зв’язок, чи можна виправдати себе інакше, як швидким розривом?

Але я можу сміливо сказати, що це сп’яніння почуттів – можливо, навіть несамовите марнославство – не проникло глибоко в моє серце. Воно народжене було для любові, залицяння ж могло його розважити, але не зайняти. Я був оточений створіннями привабливими, але такими, що заслуговують на презирство, і жодне з них не торкнулося моєї душі. Мені пропонували насолоди, а я шукав доброчесностей, і тому лише, що я був ніжним і чутливим, я почав уважати себе непостійним.

Але коли я побачив вас, усе стало мені ясним: незабаром я зрозумів, що справжнє джерело любовних чар – душевні якості, що лише вони можуть породжувати і виправдовувати безумство любові. Словом, я зрозумів, що для мене однаково неможливо не любити вас і полюбити кого-небудь, окрім вас.

Ось, добродійко, те серце, що йому ви боїтеся довіритись і доля якого залежить од вашого рішення. Але хоч яку б долю ви йому підготували, ви не зміните почуттів, що прив’язують його до вас: вони так само непохитні, як і доброчесності, що їх породили.

Із ***, 3 вересня 17…

Лист 53

Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей

Я бачився з Дансені, але домігся від нього лише напівпризнання. Особливо наполегливо замовчував він ім’я маленької Воланж, про яку говорив мені, як про жінку дуже доброчесну й навіть трохи святенницю. Щодо решти ж він розповів мені свою пригоду досить правдиво, особливо ж останню подію. Я підігрівав його, як тільки міг, і всіляко висміював його скромність і педантичність, але, мабуть, він не має наміру з ними розлучатись, і я за нього не відповідаю; втім, я сподіваюся, що післязавтра я можу інформувати вас із цього приводу детальніше. Завтра я везу його до Версаля і дорогою постараюся вивідати у нього все, що можна.

Деякі надії покладаю я й на побачення закоханих, яке відбудеться сьогодні. Можливо, там усе станеться згідно з вашими побажаннями, і нам із вами залишиться тільки вирвати признання та зібрати докази. Зробити це буде легше вам, ніж мені, бо юна особа довірливіша або – що, по суті, одне і те ж – балакучіша, ніж її скромний поклонник. Проте і я зроблю все, що зможу.

Прощавайте, мій чарівний друже, я дуже кваплюсь. Я не зможу побачити вас ні сьогодні, ні завтра. Якщо зі свого боку ви що-небудь дізнаєтеся, напишіть мені два слова до мого повернення. Я, напевно, до ночі повернуся в Париж.

Із ***, 3 вересня 17…, увечері

Лист 54

Від маркізи де Мертей до віконта де Вальмона

Ну, вже буцімто у Дансені нам є що вивідувати! Якщо він вам і натякнув на що-небудь, то просто з хвастощів. Не знаю нікого, хто був би у любовних справах безглуздіший, і все більше докоряю собі за свою доброту до нього. Чи відомо вам, що я ледве не скомпрометувала себе через нього! І що все це марно. О, я йому помщуся, будьте певні!

Коли я вчора заїхала за пані де Воланж, вона не захотіла виїжджати, пославшись на нездоров’я. Мені довелося використати все своє красномовство, щоб переконати її, і я вже почала боятись, як би Дансені не з’явився до нашого з нею від’їзду; це було б особливо невчасно, оскільки пані де Воланж сказала йому напередодні, що її вдома не буде. Її дочка і я – ми обидві сиділи як на голках. Нарешті, ми вийшли, і мала з таким почуттям потиснула мені руку, прощаючись зі мною, що, незважаючи на її рішення про розрив і щиру її впевненість, що вона продовжує твердо триматися цього рішення, я чекала від цього вечора справжніх чудес.

Але тривоги мої на цьому не скінчилися. Не провели ми у пані де *** і півгодини, як пані де Воланж насправді відчула себе кепсько, навіть дуже кепсько, і, цілком природно, почала збиратися додому. Мене ж це зовсім не влаштовувало, оскільки я боялася, що, коли ми зоставимо молодих людей удвох, у чому цілком можна було поручитися, матері здадуться підозрілими мої наполегливі вмовляння вирушити разом із нею в гості. Я вирішила залякати її погіршенням нездоров’я, що, на щастя, було неважко, і протягом півтори годин не погоджувалася везти її додому, удаючи, що боюсь, як би їй не зашкодило трясіння в екіпажі. Врешті-решт, ми повернулися додому в обумовлений час. Коли ми приїхали, я помітила, що