Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Єдина складність полягала в тому, щоб умовити Емілі: багатство бургомістра робило її дещо педантичною. Одначе, трохи поламавшись, вона погодилася з моїм планом наповнити це пивне барильце вином і таким чином вивести його на всю ніч із ладу.

Через своє перебільшене уявлення про те, скільки може випити голландець, ми застосували всі відомі засоби і настільки успішно, що за десертом він уже не в змозі був тримати в руці склянку, але жаліслива Емілі та я напували його навзаводи. Нарешті він звалився під стіл, так упившись, що, здавалося, йому знадобиться тиждень, аби оклигати. Тоді ми вирішили відіслати його назад у Париж, а оскільки свою карету він відпустив, я звелів завантажити його в мою, а сам залишився замість нього. Потім я прийняв поздоровлення від усієї компанії, яка незабаром розійшлася, залишивши мене переможцем на полі битви. Завдяки цій веселій пригоді, а можливо, і тривалому стримуванню я визнав Емілі настільки привабливою, що обіцяв їй залишитися до воскресіння голландця з мертвих.

Ця моя люб’язність була нагородою за люб’язність, зроблену мені нею: вона погодилася послугувати мені пюпітром, на якому я написав листа моїй чарівній святенниці. Мені здалося забавним послати їй листа, написаного в ліжку і майже в обіймах шльондри: в листі цьому, що уривався мною для цілковитого здійснення зради, я давав їй найґрунтовніший звіт про своє становище та поведінку. Емілі прочитала це послання і реготала, як божевільна. Сподіваюся, що ви теж повеселитесь. Оскільки треба, щоб на листі був паризький штемпель, я надсилаю його вам: він не запечатаний. Ви вже звольте прочитати його, запечатати і відправити на пошту. Тільки не ставте своєї печаті або взагалі печаті з любовною емблемою, нехай буде просто яка-небудь голівка. Прощавайте, чарівний мій друже.

Р. S. Розпечатую лист. Я умовив Емілі поїхати до Італійського театру. Цим часом я скористаюся, щоб піти побачитися з вами. Я буду у вас найпізніше о шостій годині, і, якщо це вам зручно, близько сьомої години ми разом вирушимо до пані де Воланж. Незручно відкладати передачу їй запрошення пані де Розмонд. До того ж я був би не проти подивитися на маленьку Воланж.

Прощавайте, прегарна пані. Хочу розцілувати вас із таким задоволенням, аби кавалер міг приревнувати.

Із П***, 30 серпня 17…

Лист 48

Від віконта де Вальмона до президентші де Турвель

(Із паризьким штемпелем)

Після бурхливої ночі, протягом якої я не стулив очей; після того, як мене пожирали напади несамовитого пристрасного запалу, що змінилися повним занепадом усіх душевних сил, я звертаюся до вас, добродійко, у пошуках такого потрібного мені спокою, якого, втім, я ще не сподіваюся знайти. І справді, становище, в якому я зараз пишу вам, більш ніж будь-коли переконує мене у всемогутності любові. Мені важко володіти собою настільки, щоб привести мої думки хоч до якогось ладу, і я вже зараз передбачаю, що ще до закінчення цього листа вимушений буду його перервати. Як! Невже я не можу сподіватися, що ви коли-небудь розділите зворушення, що охоплює мене в цю мить! Смію, одначе, гадати, що, якби воно було вам знайоме, ви не залишилися б до нього нечутливі. Повірте, добродійко, холодний спокій, сон душі, що є подібністю смерті, – все це не є шляхом до щастя; тільки живі пристрасті ведуть до нього, і, незважаючи на муки, яких я через вас зазнаю, я можу без вагань стверджувати, що в цю мить я щасливіший за вас. Марно пригнічуєте ви мене своєю нещадною суворістю – вона не заважає мені цілковито віддаватися любові й забувати в любовній несамовитості відчай, у який ви мене ввергаєте. Ось чим намагаюсь я помститися вам за вигнання, на яке ви мене засудили. Жодного разу ще за листом до вас не відчував я такої радості, жодного разу це заняття не супроводжувалося почуттям таким солодким і в той же час таким палким: я дихаю повітрям, повним жаги; навіть стіл, за яким я вам пишу, вперше для цього використаний, перетворюється для мене на священний вівтар любові. Наскільки прекраснішим стає він у моїх очах: адже на нім написав я клятву вічної любові до вас! Пробачте, благаю вас, за безладність моїх почуттів. Можливо, мені слід було б менше поринати в захоплення, що не поділяються вами; на мить я змушений покинути вас, аби розвіяти сп’яніння, з яким я вже не можу впоратися, – так посилюється воно з кожною миттю.

Повертаюся до вас, добродійко, і, певна річ, повертаюся все з тим же запалом. Проте відчуття щастя покинуло мене – його змінило відчуття жорстоких поневірянь. Для чого мені говорити вам про мої почуття, якщо марно я шукаю яких-небудь засобів переконати вас? Після стількох багаторазових зусиль я починаю слабнути. Якщо в пам’яті моїй продовжують виникати любовні образи, то тим живіше відчуваю я гіркоту їх утрати. Єдиний притулок мій – ваша поблажливість, і в цю хвилину я занадто добре відчуваю, наскільки вона мені потрібна, щоб осмілюватися на неї сподіватись. І все ж таки ніколи моя любов не була шанобливішою, ніколи вона не була менш образливою для ваших почуттів. Вона – смію сказати – така, що навіть найсуворіша доброчесність не мусила б її побоюватись. Але сам я боюся займати вас більше стражданнями, яких зазнаю. Коли знаєш із упевненістю, що істота, яка викликала твої муки, не поділяє їх, не треба хоч би зловживати її добротою, адже так і було б, якби я не витратив іще більше часу, малюючи вам цю скорботну картину. Зараз я відніму його у вас лише стільки, скільки знадобиться на те, щоби благати вас відповісти мені й ніколи не сумніватись у справжності моїх почуттів.

Написано з П***, помічено Парижем, 30 серпня 17…

Лист 49

Від Сесілі Воланж до кавалера Дансені

Я не вітрогонка і не обманщиця, добродію, але досить було, щоб мені роз’яснили мої почуття, і я відразу ж зрозуміла необхідність їх змінити. Я дала в цьому обітницю Богові, а потім я принесу в жертву йому і мої почуття до вас, які через ваше духовне звання стають іще злочиннішими. Я прекрасно відчуваю, як мені це буде боляче, і не приховуватиму, що з позавчорашнього дня плачу щоразу, як