Вальс на прощання - Мілан Кундера
— То що, Ружено, ви погодитеся за таких обставин розглядати шосту годину як непарне число?
Ружена мовчала.
— Ти згодна? — нахилившись до неї, запитав оператор.
— Панна мовчить, — сказав помічник режисера. — Тож доведеться нам вирішувати, розглядати її мовчання як ознаку згоди чи незгоди.
— Ми можемо проголосувати, — сказав режисер.
— Так ото ж, — сказав помічник режисера. — Хто за те, що Ружена згодна вважати за цих умов шосту годину непарним числом? Каміло, ти перша голосуєш!
— Гадаю, Ружена цілком із цим згодна, — сказала Каміла.
— А режисер?
— Я певен, — сказав режисер поважно, — що панна Ружена погодилася вважати шістку непарним числом.
— Оператор — зацікавлена особа, тому не голосує. Що ж до мене, я проголосую «за», — сказав помічник режисера. — Отож ми трьома голосами вирішили, що Руженине мовчання означає згоду. Звідси випливає, пане операторе, що ти можеш і далі до неї залицятися.
Оператор нахилився до Ружени і обняв її так, що його долоня знову лягла на її перса. Ружена відштовхнула його ще дужче, ніж перед тим, вигукнувши:
— Забери свої брудні лапи!
— Послухайте, Ружено, — втрутилася Каміла. — Ви так йому подобаєтеся, що він просто стриматися не може. Ми всі були в такому доброму гуморі…
Ще кілька хвилин тому Ружена була пасивна і скорялася перебігу подій, — нехай, мовляв, роблять із нею, що хочуть, — наче хотіла у тих випадковостях, що спіткають її, прочитати свою долю. Вона дала б себе підкорити, дала б себе звабити, дала б в чому завгодно переконати, тільки би вийти з глухого кута, в якому вона опинилася.
Та випадок, що його вона так благально очікувала, раптом виявився ворожий до неї, і Ружена, яку принизили перед суперницею й прилюдно виставили на посміховисько, подумала собі, що в неї є лише одна надійна опора, одна втіха, один шанс на спасіння — той плід, що зародився в її череві. Вся її душа (знову і знову!) опускалася вниз, усередину, у глибини її тіла, і Ружена дедалі дужче усвідомлювала, що вона нізащо не повинна розлучатися з тим зародком, який потихеньку зріє в ній. То був таємний козир, що підносив її над усіма отими їхніми кпинами й брудними загребущими руками. Їй дуже кортіло сказати їм про це, крикнути їм це в обличчя, помститися цим чоловікам за їхній сарказм, а цій жінці—за її поблажливу люб’язність.
«Спокійно!» — звеліла вона собі й, понишпоривши в сумочці, намацала тюбик. Дістала його, аж відчула, як чиясь рука міцно стиснула її зап’ястя.
18
Ніхто й не помітив, звідки він узявся. Він з’явився раптово, і Ружена, обернувшись, побачила його усмішку.
Він так і тримав її за руку; Ружена відчувала ніжний і заразом міцний дотик його пальців на зап’ясті, тож послухалася, і тюбик упав у сумочку.
— Панове, дозвольте мені долучитися до вашого товариства. Мене звати Бертлеф.
Ніхто з чоловіків не зрадів од появи непроханого гостя, ніхто не відрекомендувався, а Ружена не так добре зналася на світських манерах, щоб представити його присутнім.
— Здається, мій неочікуваний прихід трохи зіпсував вам настрій, — сказав Бертлеф. Він узяв стілець оддалік, підтягнув його до столу й сів, опинившись навпроти них, із Руженою обіч.
— Перепрошую, — сказав він. — У мене чудернацька звичка: я не приходжу, а наче з-під землі з’являюся.
— Тоді, — сказав помічник режисера, — дозвольте нам вважати вас примарою і не звертати на вас уваги.
— Дозволяю, та ще й із превеликою охотою, — легенько вклонившись, сказав Бертлеф. — Та, боюся, вам не пощастить у цім, хоч ж би я того бажав.
Потім обернувся до освітлених скляних дверей ресторану і ляснув у долоні.
— Хто вас просив сюди, начальнику? — запитав оператор.
— Ви хочете сказати, що я непроханий гість? Я міг би піти звідси негайно з Руженою, але звичка є звичка. За цим столом я щодня надвечір випиваю плящину вина, — він глянув на етикетку на пляшці, що була на столі. — Тільки, звісно ж, ліпшого вина, ніж оце, що п’єте ви.
— Хтозна, як ви знайдете добре вино у цій забігайлівці, — сказав помічник режисера.
— Мені здається, що ви, начальнику, корчите з себе бозна-кого, — докинув оператор, намагаючись виставити непроханого гостя на посміховисько. — У такому віці людині, мабуть, нічого іншого й не залишається.
— Помиляєтеся, — сказав Бертлеф, не звернувши уваги на ту шпильку. — Тут знайдеться кілька плящин такого вина, яке трапляється тільки в найліпших ресторанах.
Тієї миті він уже простягав долоню власникові ресторану, який досі й носа сюди не потикав, а тепер уклонявся Бертлефові й питав:
— Накрити стіл для всіх?
— Авжеж, — відказав Бертлеф. І обернувся до решти товариства. — Пані та панове, запрошую вас випити зі мною вина, яке я вже не раз тут куштував і вважаю пречудовим. Ви згодні?
Ніхто не відповів йому, а господар сказав:
— Як ідеться про їжу чи вино, раджу шановному товариству покластися на пана Бертлефа.
— Друже мій, — сказав йому Бертлеф, — принесіть дві пляшки вина і великий таріль із сиром, — і обернувшись до присутніх: — Ваші вагання даремні, Руженині друзі — мої ДРУЗІ.
З шинку прибіг хлопчина років дванадцяти, який приніс тацю з келихами, тарілочками і скатерку. Він поставив тацю на сусідньому столі й нахилився над плечима клієнтів, щоб позабирати їхні недопиті склянки. Вишикував їх разом із початою пляшкою на тому ж таки столі, де поставив і тацю. Потім старанно витер серветкою стіл, що був таки добряче брудний, і застелив на ньому білосніжну скатертину. Узяв на сусідньому столі склянки, які щойно позабирав, і хотів було поставити їх перед клієнтами.
— Заберіть ці келихи і це дешеве вино, — сказав йому Бертлеф. — Ваш батько зараз принесе нам доброго винця.
— Начальнику, — скривився оператор, — може, ви будете такі люб’язні й дозволите нам пити те, що ми хочемо?
— Як хочете, любий пане, — сказав Бертлеф. — Я не люблю нав’язувати людям щастя. Кожен має право на своє вино, свою дурість і на свій бруд під нігтями. Знаєш що, юначе, — сказав він хлопчині, — постав перед кожним його недопиту склянку і коло неї чистий келих. Мої гості зможуть самі обирати, що пити: чи вино, що виросло в імлі, чи вино, що народилося під сонцем.
Отож тепер перед кожним стояв порожній келих і склянка з недопитим вином. Господар підійшов до стола з двома пляшками, затиснув першу поміж колінами і витяг
