На краю ненависті - Уляна Пас

- Я один, - стримано відповідаю. - Не розкажеш, як так вийшло, що сьогодні ти був з Аміною? 

- Ти тому сюди приїхав? - Марк так широко усміхається, що мені зуби зводить від злості. Стараюся тримати емоції під контролем, але не виходить нічого. - Вона тобі подобається?  

- Ти здурів?! - гиркаю так, що гості за сусідніми столиками повертаються у наш бік. - Аміна - сестра Альбіни, і я не хочу, щоб з нею... 

- Знаєш кому ці казки розкажеш? - зухвало перебиває мене брат. - Аміна - неймовірна дівчина, і тут я тебе розумію. Вона така… - Марк замислюється, намагаючись підібрати правильні слова. - Особлива! Сьогодні я привіз її у ресторан, а вона заявила, що не піде туди. І знаєш, що обрала? Фастфуд! 

Хмикаю, тому що чогось подібного варто було очікувати від цієї дівчини. Не дивно, що братик поплив.

- І які у тебе плани на неї? - стримано питаю, а серце якось занадто швидко гупає об ребра.  

- Грандіозні! - продовжує тішитися цей ідіот. - А що? Знову хвилюєшся, тому що вона сестра твоєї дівчини?  

Розумію, що дарма сюди приїхав. Слова Марка лише розізлили ще більше. Варто просто викинути з голови цю дівчину і жити так, як робив це до її появи у власному житті. А ту кляту нитку, що тягне мене до неї, просто обрубати до біса. Знаю, що нічого хорошого з цього притягання не вийде.  

- Мені час! - підводжуся на ноги якраз у ту мить, коли офіціантка ставить переді мною каву.  

- Так швидко? - Марк також підводиться, і до виходу прямуємо удвох. - До речі, як батько? Варто його провідати. 

Голос брата миттєво втрачає усю веселість, яка була ще мить тому. Я також перемикаюся на інший лад, і думки про Аміну відходять на другий план.  

- Так собі, - бурчу, тому що ця тема завжди дається мені важко. - Він не хоче робити операцію, а без неї шансів мало.  

- І переконати не вдається? - хмуриться Марк. 

- Річ у тім, що шансів мало. Він може не пережити цю операцію, - ми зупиняємося біля мого автомобіля і на деякий час замовкаємо, думаючи про щось своє. - Батько боїться, і я розумію його страх.  

Чергові результати аналізів прийшли саме в той день, коли Аміна запізнилася на роботу. Я і так був на межі, адже сподівався на хороші новини, а сталося зовсім непередбачуване. Усю свою злість виплескав на неї, хоча й розумів, що перегинаю палицю.  

Вона запізнилася, тому що готувала фото малявок, хотіла сюрприз зробити. А я так і не вибачився, тому що після наради поїхав додому. Хотів батька побачити.  

- До речі, стосовно відпочинку, - Марк поступово повертав свою веселість. - Ти не проти, якщо ми з Аміною приїдемо? Все ж таки це твоя дача.

- Не проти, - бурчу та відчиняю двері машини. Насправді ж я зовсім забув про те, що попереду на мене чекають веселі вихідні у компанії цієї дівчини. 

Чи був я проти її появи на власній дачі? Однозначно! Але зробити нічого не міг… Або ж не хотів, біс його знає.  

Уникати Аміну однаково не вдасться, адже ми працюємо в одній редакції. А завтра на мене чекає чергове випробування, адже доведеться побувати на зйомці для журналу.  

Попрощавшись з братом, вирішив поїхати додому та нарешті відпочити. Але на пів дорозі в голові щось  різко перемкнулося і я змінив напрямок руху. Сам не розумів, навіщо це роблю. Хотілося розвіятися і забутись на деякий час.  

Зупинивши авто біля під’їзду будинку, швидко пройшов всередину. Поки ліфт піднімав мене на потрібний поверх, я почувався абсолютно розбитим. Лише постукавши у двері, зловив себе на думці, що не варто було їхати сюди.  

Знову на ті ж граблі, ідіот...

- Янчик? - здивовано випалила Альбіна, тільки-но відчинила двері. - Ти чого тут? 

Я не відповів. Лише прискіпливо оглянув її довгі ніжки та спокусливу нічну сорочку, котра мало що прикривала. Цікаво, ця дівчина всіх у такому вигляді зустрічає?  

- Скучив, - кинув сухо і, не даючи дівчині шансу відповісти, накинувся на її рот з поцілунком.  

Альбіна, звісно ж, піддалася, а я з силою зачинив двері ногою і підхопив дівчину на руки. Треба випустити пар - і стане краще.

Я дуже на це сподівався.