На краю ненависті - Уляна Пас

- І чому я зовсім не здивований? - буркнув Ян, скануючи мене своїм поглядом. Ми стояли посеред коридору, і я не знала, як втекти від Золотова. Однаково наздожене. - Як твоя нога? 

- Чудово! - занадто бадьоро відповіла. - У мене робота, Яне. Потрібно завершити обробку фото. А тоді і відпочити можна! 

Пригадавши, що наступна фотосесія уже післязавтра, я просто опустила цю деталь. Ян заховав руки в кишені штанів і, схоже, збирався з думками.  

- Твій дружок розізлився? 

Я не одразу зрозуміла, про якого дружка питає Золотов. А коли зрозуміла, що говорить про Ваню, розізлилася сама. 

- Іван - мій друг, і не варто тобі його ображати! - ну ось, ми знову на ножах, а все так добре починалося... 

- Лише друг? - скептично підвів брови Ян. - Чому ж тоді він поводиться, як ревнивий самець? 

- Так, досить! - відчуваючи, що зараз знову буде розбір польотів, я вирішила припинити усе це. - Мені потрібно повертатися до роботи! 

Розвернувшись, попрямувала до потрібних дверей. Довелося сильно постаратися, щоб не шкутильгати. Не хотілося, щоб Золотов бачив, що я далеко не в нормі. 

На щастя, він за мною не пішов, і це тішило. Роботу я завершила години через дві і скинула усе Валерії на пошту. Радіючи, що завтра можна буде відпочити і не думати про роботу, я покинула зал і відправилася у бік ліфту.  

Опинившись всередині, уже зібралася натиснути кнопку першого поверху, коли в останню мить у ліфт влетів мій вчорашній знайомий. Марк… 

- О, привіт! - широко усміхнувся, і я все-таки натиснула потрібну кнопку. Двері зачинилися, і ми залишилися удвох. - Як нога?  

- Чудово, - сваритися з цим чоловіком не хотілося, адже учора він мені допоміг. І байдуже, що наше перше знайомство вийшло не надто вдалим.  

- Це тішить, - схоже у Марка був чудовий настрій, а мені чомусь усміхатися не хотілося. - До речі, я зараз на обід. Складеш мені компанію?  

Обідати з ним? Завмираю на мить, обдумуючи можливі варіанти. В принципі, нічого страшного не станеться, якщо ми проведемо трохи часу разом. До того ж Марк не напружує мене так, як його брат.  

- Тільки якщо платитимеш ти! - зухвало випалюю. 

- Без проблем, принцесо! – Марк ще ширше усміхається і, коли ми виходимо з ліфта в хол, несподівано бере мене за руку вище ліктя. - Схоже, твоя ніжка не так чудово почувається,  як ти говориш. 

Фиркаю на таку заяву з його боку і зухвалим чином обпираюся на чоловіка. А що? Від допомоги відмовлятися точно не буду! 

Марк галантно відчиняє для мене двері свого чорного монстра і допомагає забратись всередину. Поки обходить автомобіль, весело насвистує під ніс якусь мелодію.  

Ловлю себе на думці, що цей чоловік доволі милий, і поряд з ним мені спокійно.  

- Куди їдемо? - зацікавлено питаю, коли автомобіль покидає стоянку біля офісу.  

- У ресторан, принцесо! Сьогодні я добрий і готовий нагодувати тебе по повній програмі! - Марк підморгує мені, коли машина зупиняється на світлофорі.  

- Скоро ти пошкодуєш про свої слова, - весело фиркаю. - Я багато їм! 

- А по тобі й не скажеш! - Марк кидає у мій бік оцінювальний погляд і найдовше затримується саме на голих ногах. Я ж лише зітхаю, адже усі чоловіки однакові. Нічому тут дивуватися. 

Марк не обманює, і коли автомобіль зупиняється біля розкішного ресторану на набережній, розумію, що це трохи занадто. 

- Що таке? - питає, помітивши, що я не поспішаю покидати салон автомобіля.  

- Тобі не здається, що мій одяг не надто пасує для походу в таке пафосне місце? - стримано питаю.  

Сам Марк одягнений в білу футболку та блакитні джинси. Я ж у коротеньких шортах і майці. Наче пацанка, чесне слово! 

- Як на мене, то виглядаєш ти відпадно, - Марк вкотре підморгує, а я закочую очі до неба. Схоже, жарти цього чоловіка починають мені подобатися. - Але якщо це місце не підходить, ок! Обирай сама! 

Підступно посміхаюся і швидко вбиваю у навігатор потрібну адресу. Марк лише прискіпливо стежить за моїми діями, але нічого не говорить. Напевно, йому і самому цікаво, що ж я задумала. 

Минає хвилин десять, і автомобіль зупиняється на стоянці. Марк з подивом поглядає у лобове скло і, прочитавши величезну вивіску, здивовано переводить погляд на мене. 

- Це жарт такий, принцесо? 

- Зовсім ні, - мило усміхаюся і першою покидаю салон автомобіля. Вже за мить блондин поряд і ми разом проходимо в просторе приміщення.  

Так, я привезла його в один з відомих у місті фастфудів. А що? Хіба гамбургери та картопля-фрі - це не їжа? 

- Бував тут раніше? - питаю у Марка, коли займаємо чергу до каси. 

- Та ні, - хмикає чоловік, зацікавлено озираючись навколо. - Але приємно, що мій перший раз стався з тобою. 

Знову закочую очі, тому що жарти  Марка смішать і дратують одночасно. Замовляю собі гамбургер і картоплю-фрі. Для блондина беру те ж саме і йому залишається лише розплатитися. Займаємо столик біля вікна і помічаю, з якою цікавістю на нього витріщаються особи жіночого роду. Так, Марк ще той красунчик, але я не відчуваю до нього нічого, окрім симпатії. Та й і її не надто багато.