"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

Кравцов слово в слово повторив те, що казав Ціммеру.

— Диплом у вас є?

— Є, але він у Смоленську.

— Ви можете там його одержати?

— Безумовно. Деякі мої документи, в тому числі і диплом, я перед арештом передав хазяйці квартири, в якої жив. Вона нікуди не виїхала і, сподіваюсь, жива.

— Так… — Клейнер помовчав, холодно дивлячись на Кравцова. — Тепер про арешт і суд. Кількома словами: в чому тут справа?

Кравцов розповів.

— Про це в вас є документи?

— Особисто мені ніяких довідок з цього приводу не давали, — сказав Кравцов. — Але в архівах смоленського суду і тюрми, я думаю, ви знайдете все, що вас із цього приводу цікавить. У мене особисто збереглася лише копія касаційної скарги із штампом, що оригінал її прийнятий до розгляду.

Клейнер вислухав це з непроникним виразом обличчя і запитав:

— Ваш злочин мав економічний характер?

— Не було ніякого злочину! — роздратовано відповів Кравцов.

— Трохи докладніше про це, будь ласка, — сухо, але ввічливо попросив Клейнер.

— Я переїхав до Смоленська… — почав Кравцов.

— Звідки? — перебив його Клейнер.

— З Москви.

— Чому?

— В Москві мені не давали працювати за спеціальністю. Останнім часом я на півставки працював юрисконсультом в універмазі, але згодом був позбавлений і цієї роботи.

— За що?

— Я виявив, що все керівництво універмагу краде, і написав про це прокуророві, а звільнили мене, використавши для цього оту саму інститутську характеристику.

— Це у вищій мірі дивно, — зауважив Клейнер.

Кравцов подивився на нього з відвертим співчуттям: мовляв, звідки вам, приїжджим, знати тутешні порядки?

— Ну, ну, далі,— сказав Клейнер.

— Я перебрався до Смоленська, і там мені вдалося влаштуватися завідуючим м'ясним магазином. І знову натрапив на злодіїв. І заступник мій злодій, і бухгалтер, і старший продавець. Але тепер я до прокурора вже не бігав і лише тримався від злодюг якнайдальше. А на їх натяки й пропозиції включитися в їхні чорні справи я ніяк не реагував. Через кілька місяців їх посадили і мене разом з ними. А потім судили. Довести, що я одержував гроші від злодіїв, судді не змогли, але, оскільки директор у принципі відповідає за все, дали мені три роки, по-божому. Ті дістали по сім років. От і все.

— Ви втекли з тюремного поїзда? Скажіть точно день, час і місце, де зазнав бомбардування ваш поїзд.

— Другого липня, близько п'яти ранку, приблизно посередині між станціями Ярцево і Дорогобуж.

Клейнер це записав, подумав і сказав:

— У ваших інтересах зробити таке: з'їздити до Смоленська і привезти свій диплом і всі інші документи.

— А не можна це зробити з вашою допомогою? — попросив Кравцов. — Я дам точну адресу своєї хазяйки, дам до неї записку. Ви зрозумійте мене: кожна поїздка в моєму становищі — справа дуже ризикована. Мене вже хапали не раз. Крім того, навряд чи на моє прохання будуть шукати документи в архівах.

— Подзвоніть у Смоленськ і забезпечте цю операцію з документами, — наказав Клейнер Ціммеру.

— Буде зроблено, — клацнув каблуками гестапівець.

Клейнер повернувся до Кравцова.

— Те, що ви казали моєму співробітникові про залучення підлітків, ви вважаєте справою можливою?

— Цілком, — переконано відповів Кравцов.

Клейнер встав.

— Завтра вранці рівно о дев'ятій будьте у нас в гестапо. Знаєте де?

— Ні.

— Він пояснить вам. — Клейнер кивнув на Ціммера, надів картуза і, недбало піднявши два пальці до козирка, вийшов.

Ціммер прямо-таки не знав, як йому тепер триматися з Кравцовим. Похапцем пояснивши, де міститься гестапо, він дав зрозуміти, що візит закінчено.

Незабаром Марков одержав коротку радіограму від товариша Олексія.

«Кравцов просить, щоб його смоленська хазяйка і тюремний архів були на місці»,

Солдат в окулярах вів Рудіна через усе місто.

Різко похолодало. Темні хмари низько стелилися над містом, здавалося, торкались дахів. На вулицях було похмуро, ніби в передвечірній час; ось-ось мав піти сніг. На солдатові була коротенька легка курточка. Він ішов за Рудіним, засунувши руки в кишені штанів, ліктем притискуючи до боку автомат.

— Швидше йди, швидше! — майже благав він замороженим голосом.

Рудін кілька хвилин ішов швидше, але тут же сповільнював крок: йому треба було встигнути продумати недавню розмову в комендатурі.

Вирішуючи, хто може зацікавитись радянським напівнімцем, майор насамперед згадав, звичайно, гестапо. Небажання Рудіна попасти туди майорові було до вподоби: тут відіграла роль взята до уваги давня ворожість військових до служби безпеки. Але яку адресу обрав майор потім? Куди його ведуть?

— Швидше, швидше! — квапив Рудіна конвоїр.

Вони перейшли якийсь бульвар, повернули за ріг великого будинку і одразу ж опинилися перед шлагбаумом, біля якого стояла будка. Рудін бистрим поглядом окинув вулицю, і серце його радісно забилось. Якщо одержаний у свій час від підпільників опис зони «Сатурн» точний, то будівля попереду і зліва і є приміщення школи, де розташувався «Сатурн». Той самий, до якого Рудін так поривався. Він внутрішньо посміхнувся, згадавши, як Марков сказав йому одного разу: «Розвідник часто потрапляє в неймовірно критичні ситуації і щасливо виходить з них не з примхи випадку, а лише завдяки тому, що він розвідник і весь час працює, маючи певну мету, а