Поєдинок у Чорному лісі - Степан Дмитрович Ревякін
— Який ти товариш моєму барилу? — усміхнулась Гелена. — Тому без чарки і хліб поперек горла стає…
— Щось напосіла ти на свого чоловіка, — пронизливо глянув на неї Тарас. — Негарно у відсутність господаря ганити його…
— Ет, господар, — зневажливо мовила Гелена. — Бандюга і пройдисвіт він… Ти ж знаєш, Симоне, моє до нього ставлення.
— Може, і заявиш на нього?
— Щоб його дружки ножем мені ребра порахували?
— А коли б не боялась, то заявила б хіба? — спитав Герасим.
— Не знаю, — непевно мовила Гелена. — Осоружне життя мені з ним… Що я бачила, чим жила? Коб його не трапила на мою голову лиха година, лікаркою була б… А так… Служниця, покоївка та й годі…
— От і май справу після цього з жінками, — осудливо мовив Тарас. — Добре хоч я своєї чоловічої волі не занапастив… Добре було б, коли б мене отак жіночка поза очі обставляла?
— Ти не такий, Симоне, — з неприхованою ніжністю дивлячись на нього, сказала Гелена. — За тобою будь-яка жінка на край світу пішла б… Будь-яка б, не задумуючись… Правду кажу, Герасиме?
— Може, і пішла б, та невдовзі вернулася ні з чим, — усміхнувся на те Герасим. — Важкий він чоловік… Мені з ним і то було непереливки, того й гляди, щоб не пристукнув у глухому закутку, коли що не так…
— А де ж той твій супроводжувач? — несподівано запитала Гелена Тараса. — Як його… Скакунець?
— Юхим Стрибунець, — удавши з себе засмученого, зітхнув Тарас. — Загинув… На засідку наскочили… Мужньо захищався. Славний був вояк, справжній патріот…
— Еге ж, патріот, — скривилась Гелена. — Він тебе мав на якомусь етапі прикінчити…
— Щось ти плутаєш, Гелено, — заперечив Тарас. — Щось ти не втямила з підслуханої розмови… Бачила б ти, як він мене боронив, коли ми на міліцейську варту вийшли!
— Не плутаю! — сердито мовила Гелена. — Я все втямила вірно, а от чи втямив ти, що тобі після всього загрожує, не знаю.
— Нічого мені не загрожує! — недбало відповів Тарас, вдаючи абсолютну безтурботність, хоч повідомлення Гелени вкрай його стурбувало. Чого взагалі вона завела розмову про Стрибунця? Може, випитує? Що тут взагалі відбулось в його відсутність? Чому так різко змінилось до нього ставлення? Після переданого Герасимом повідомлення Хмарі про загибель Стрибунця Тарас отримав суворий наказ негайно припинити інспекцію боївок і повернутись до головного схрону. Він змушений був підкоритись наказу, хоч залишалось побувати ще в трьох бандитських притулках. Максименко звелів шифровкою, котру прийняв Герасим, йти до своїх. Завдання було виконане на дев'яносто дев'ять відсотків. Останні схрони виявлять з допомогою місцевого населення. Може, після знищення Хмариного осиного гнізда самі вийдуть з підпілля. Тарас попросив дозволу продовжити роботу. Мав намір добути відомості про награбовані Жовтобрюхом цінності. Такий дозвіл невдовзі був отриманий. Тарас з Герасимом повертались у розпорядження Хмари. «Але де я припустився якоїсь помилки? — розмірковував Тарас. — Хто сполохав Жовтобрюха?»
— Так, бачила б ти, як Юхим боронив Тараса! — озвався і Герасим.
Як «боронив»…
Стрибунець завів їх тоді до хати, де господар засвітив вже світло. Онопрій аж закам'янів, побачивши двох своїх постояльців під конвоєм Стрибунця.
— Ану, в'яжи їх! — наказав Стрибунець господарю. — Та міцніше! Совітська погань, здумали мене провести! Не вийшло!
Недарма я пильнував за тобою, Колибо… Одведу вас, голубчиків, до Кияшкового схрону, а вже він вас до Хмари переправить, будьте певні! Чого ж ти стовбичиш? — гримнув він на господаря. — Чи верьовки не знайдеться?
— Та знайдеться, — хмуро озвався Онопрій. — Тільки незвичний я цим ділом займатися… От послав вас господь на мою голову! — бідкався дядько.
— Роби, що сказано, а то й тобі голову продірявлю, старий бовдур! — лайнувся Стрибунець.
Густя сполотніла на обличчі, перехрестилася, пішла в сіни, взяла сирові віжки, зібгала їх у клубок і кинула чоловікові.
— Ото напасть! — буркотів Онопрій. — Щоб я оце старістю таким лихим ділом займався, най йому!
Він схопив ремінну упряж жужмом і рушив до Тараса й Герасима. Проходячи біля Стрибунця, він раптом жбурнув те ремінняччя бандитові в обличчя. Стрибунець відсахнувся. Цього було достатньо, щоб Тарас одним стрибком підскочив до нього і вибив з його руки пістолет. За мить Стрибунець лежав на підлозі, міцно зв'язаний, і хрипів од безсилої люті.
— Ну, вставай, «герою»! — штовхнув його Тарас. — Урвалась твоя влада. Підемо звідси та поговоримо тепер начистоту… Спасибі тобі, батьку, — звернувся він до господаря. — Спасибі за допомогу!
— А йдіть собі, — одмахнувся Онопрій. — На кий лях мені отака пригода? Ідіть та й розбирайтесь десь між собою… А дійсно ж я, старий бовдур, вуха розвісив: погорільці… Чорт вас розбере, що ви за люди… А тільки той, кого Густя моя одпоювала од болячки, хотів, щоб і я свої руки до чорної справи приклав… А не з тих Онопрій Іванюк, втямив тепер?
— Совітський прислужник, — ошкірився зв'язаний Стрибунець. — Висітимеш ти на першій-ліпшій гілляці, коли наші про твоє прислужництво дізнаються…
— Атож, — глянув на нього з огидою Онопрій. — Совітський я. До вашої гадючої породи не належу… І сини мої обидва в Червоній Армії, а не по
