Хрест: постбіблійний детектив - Василь Андрійович Базів
То був ілюстрований альбом «Камасутри». Андрій чув про цю чи то індуїстську біблію, чи то еротику. У канони його християнського виховання така гріховна релігія явно не вписувалася, але вона існувала, така релігія, для якої найвищим божеством є любов. Статевий потяг як блаженство, злиття людських тіл як ідеал. Отоді йому вперше спало на думку, що релігійні обряди – це лише спрощений переклад з тієї мови, якою належить розмовляти з Богом. І в різної земної людності ця мова своя. Бо чому мусульмани для нас такі ж погани, як і ми для них? І найдивовижнішими поганами були індуси, що збудували цей храм торжества християнського гріха.
Він уперше бачив ці, з дозволу сказати, ікони. В умовах Радянського Союзу секс, навіть викарбуваний у храмі сотні літ тому, був суворо заборонений. Ясна річ, що вожата з комуністичним вихованням демонструвала учневі, з яким, відповідно до статуту учнівського табору, проводила виховну роботу, антирадянську літературу. Так би витлумачив побачену картину той районний начальник, який би відхилив тієї миті дверцята намету. Але про які там заборони чи загрози міг думати бодай наполовину живий чоловік? А вони були не те що сповна живі у свої літа роїння гормонів – у них життя вирувало. Спробуй відірвати погляд від цього катехізису дуже правильної науки.
– Що, зачитався? – вона обійняла його за шию, і від неї вдарило смертоносним струмом, як від ядерного реактора.
Він не був Рубенс, але очима змальовував портрет із цієї соковитої натури в картину своєї скуйовдженої свідомості. Кров лупила у скроні, і здавалося, що зараз вона порве свої річища десь там, у надрах єства, і виллється на поверхню, втопивши жадобу, яку вже нічим не можна було зупинити.
– Чого розхвилювався так? Я тобі допоможу.
Він віддався їй, а не вона йому. Згодом він так і не згадає, що й коли сталося. А тоді, ступивши кудись не туди, він відчув незвідану досі огиду. Кинувся прожогом із намету і побіг у ліс. Йому здавалося, що з осудом на нього дивиться все довкілля. Гріховність була нестерпною, але й нетривалою. Учнівський табір ідейного виховання та фізичного гарту покоління, що підростає, дав йому чи не найголовніший урок.
Наступного дня її не було. І так ще зо три дні. А він упіймав себе на думці, що совість відмучила його й відпустила. Йому знову захотілося продовжити вивчати невідому релігію. І коли Тамара, як завше усміхнена й говірка, з’явилася на вечірній лінійці, він прожогом із плацу кинувся до її намету.
– Ти що, образилася? Де ти пропадала?
– Їздила звіт здавати у райвно. Про успіхи в комуністичному вихованні. А ображатись чого? Я все розумію. У тебе – вперше. І навіть зовсім непогано. А зараз удруге вже буде ліпше. Дивися, чітко по науці. Давай так, як вчать нас великі й мудрі пращури.
– Вони не наші, вони індуси, – щось пробував белькотіти, але вже до безтями гладив її гладкі і зграбні стегна. Він прикрився ними, як теплими перинами, які будили в ньому тремтливу силу.
– Все рівно діти Адамові, як і ми. Тільки трохи мудріші.
Вона мала рацію: удруге то вже було рвійно, але з тією джерельною насолодою, що била ключем із гейзера, схованого між сідалищами м’яких перин. Далі вони пішли строго по науці. Кожна інтимна поза відповідно до науки індуїстського апостола на ймення Ватьсьяяна. Десь 800 літ тому він описав 64 пози статевого єднання чоловічого і жіночого тіл, яке охрестив божественним актом.
Здається, Бродель запримітив, що давні люди не бачили зв’язку між статевим злученням і дітонародженням. Що ж наштовхнуло їх на думку, що саме цієї миті вони виконують справді божественну робот у – продовжують рід людський? Що ж дало змогу вважати, що вони саме в цю миттєвість осявають людство, даруючи йому земне безсмертя?
Якраз у ході Тамариного всеобучу Андрій знайшов відповідь на це питання № 1 не лише світової філософії, а самого життя земного. Насолода! Вершина земних насолод, коли богоподібна істота сіє зерна, з яких виростає найдовершеніше творіння Боже – Людина! То чому був не правий Ватьсьяяна? А що, якби еволюція пішла його шляхом? З дітотворення був би знятий покров інтимності, і продовження людського роду стало би публічним ділом? Без такого міцного панцира, як стид?
Важкі роздуми оповивали вдень, а ночами він знову поринав у солодощі найпринаднішого мистецтва з мистецтв. За одну табірну зміну старшокласник під мудрим керівництвом піонервожатої опанував усі 64 пози. По дві-три щоночі. Це був шал у тому пункті життєвого шляху, коли не бракує сили, а бракує ночі. А вони, ночі, посеред літа, справді, як одна мить.
Уже десь за кілька сторінок до завершення альбому його перестріли хлопці з того ж містечка, у якому жила вона.
– Она живет в нашем военгородке. За ночь батальон пропустить может. Гроза офицеров гарнизона. Смотри, триппер не поймай.
Так гидко і бридко йому не було ще ніколи. Казали вони правду чи збрехали? А всередині не припиняло крутити. Він не міг залишатися тут. Зібрав шмаття і першим же автобусом достроково дременув додому. «Огида минула, а наука залишилася» – саме так, по-філософськи, він ставився до того, що згладилося, але не забулося.
Виглядаючи Світлану, коли за їхнім неписаним правилом сонце досягало зеніту, Андрій роздумував над цим спомином річної давнини. То було чергове відкриття. Фізична близькість є лише зовнішньою оболонкою того бездонного океану, яким є кохання. Він порівнював тодішній і теперішній досвід і намагався збагнути відмінність між двома такими начебто однаковими і такими різними типами людського самовираження. І, здається, він зумів знайти формулу кохання. Адже кожна нова зустріч зі Світланою ніколи не будила в ньому сумнівів і, тим паче, нестерпних докорів сумління, як це було тоді з Тамарою.
Цього разу совість його мовчала, а значить, вона схвалювала його вибір. А Андрій тепер узяв на себе колосальну відповідальність перед нею. «Вибір, на який дає добро сумління» – от що таке кохання. На відміну від того, коли воно, сумління, яке є голосом Бога всередині нас, карає безжально найтяжчими з мук, що ними для богоподібної істоти є докори сумління.
Селяни прийшли забирати назад до хліва своїх годувальниць. Корови опинилися в першій шерензі супроти Червоної армії, тому перебували в особливо небезпечній зоні. Життя аборигенів таке, що вони мало знали, ба ні, радше нічого не знали про індусів із їхньою релігією про священну корову, але для
