Хрест: постбіблійний детектив - Василь Андрійович Базів
І треба ж було такому трапитися, щоб через десятиліття отут, на рідній землі Коновальця, він, його вбивця, мав відчути, що даремною була його робота тоді в Амстердамі.
Потрапити московському агентові одразу до найближчого оточення українського вождя Коновальця, як виявилося, було завданням більш ніж простим. Справа в тому, що серед націоналістичних лідерів уже був агент НКВД Либідь, якого в 1920 році більшовики арештували ще в Україні і в обмін на життя завербували й відправили «допомагати» Коновальцеві боротися за Україну в еміграції. Самоплатов прибув до Західної Європи як надійний і перевірений націоналіст, оскільки був відрекомендований вищому керівництву Організації українських націоналістів як племінник самого Либедя, заступника Коновальця.
Перша зустріч із Коновальцем справила на Самоплатова дуже сильне враження. На відміну від півтораметрових кремлівських гномиків Сталіна та Єжова, які відрядили його вбити лідера українських патріотів, він був ставним австро-угорським офіцером, блискучим інтелектуалом і військово-політичним стратегом. Будучи справжнім аристократом європейського зразка, він усвідомлював свою історичну місію. Коновалець був свято переконаний, що європейська політика неминуче прийде до необхідності розв’язання національного питання на користь української нації. Поневолена нація в центрі Європи завжди буде створювати напругу на континенті, і від цього ніколи не виграє Європа, якщо вона хоче жити у спокої й мирі.
Незважаючи на блискучий військовий вишкіл, Коновалець був людиною за природою цивільною, а за характером демократичною. Самоплатова вражало його однаково скептичне ставлення і до Гітлера, і до Сталіна. Коли «племінник» уже ввійшов у довіру до нього і Коновалець звик до цього чорнявого молодого «східняка», він висловив йому думку, яку Самоплатов запам’ятав на все життя:
– Нам, синок, якось би Україну вирвати з пазурів цих двох дияволів, які собі браття, хоч і будуть скоро воювати між собою.
Відбулася ця розмова у самому Версалі, куди лідер європейського підпілля запросив посланця з батьківщини на обід. Вони зустрілися при вході, біля пам’ятника Людовіку XIV:
– Знаєш, яку геніальну мудрість сказав цей король? «Держава – це я!» То є правда. Якщо в нації немає вождя, вона ніколи не здобуде державу. Вожді чи королі – то дуже важливо. Бачиш, що робиться в Німеччині та Росії? Там є сильні вожді. Хоча й чорти. Але мільйони йдуть за ними у саме пекло.
Стратегія Коновальця була очевидною: оскільки Україна перебуває під окупацією Росії, на етапі її визволення союзником українських патріотів має бути Німеччина. Іншого просто не дано. У цьому контексті сталося неймовірне – агента НКВД Самоплатова вождь українських націоналістів Коновалець відрядив на навчання у спецшколі абвера. Так що майбутня гордість ЧК-НКВД-КГБ-ФСБ пройшов повний тримісячний курс молодого бійця в нацистській розвідці.
Євген Коновалець був доволі відомою фігурою у Європі. Він мав особисті дружні стосунки з першими особами Чехословаччини, Фінляндії, Литви, Швеції. Першу зустріч із ним зініціював і рейхсканцлер Німеччини Адольф Гітлер невдовзі після того, як прийшов до влади. Свідком їхньої розмови був тільки генерал Александер – попередник адмірала Канаріса на посту шефа німецької військової розвідки. І коли нацисти проводили свій легендарний з’їзд у Нюрнберзі, особисто Гітлер запросив Коновальця як почесного гостя. Самоплатов мало не впав із лавки в затишній кав’ярні Берлінської опери, куди на прем’єру запросив його Коновалець і повідомив про це запрошення. Але остаточним шоком для нього став наказ полковника їхати Самоплатову з ним. Це був якийсь карколомний сюжетний поворот у житті молодого енкаведиста.
Він постійно контактував із резидентами Луб’янки, які в європейських країнах служили під дахом перших секретарів радянських посольств. Однак Самоплатов не мав фізичної можливості узгодити з центром питання про участь у нацистському з’їзді, а відмовляти вождю Коновальцю тим паче він не мав жодного права. Самоплатов протягом останніх років, коли був у Москві, отримував запрошення на військовий парад, чи то на річницю Жовтневої революції, чи на Перше травня на Красній площі. То було безпрецедентне видовище – явлення народові живого бога. Воно, божество в довгій шинелі, гладило вуса й хитрувато посміхалося з-під картуза. Воно навіть дриґало кінцівками, а відтак могло покаліченими руцями махати збожеволілому від щастя гарматному м’ясу. Ця тисячоголова маса завтра піде в піч, у якій виплавляється сталінська сталь комунізму, а нині вона почувається ще тут, на землі, як на небі, бо перед її очима – бог.
Вождем стати легко – просто треба зуміти замінити собою бога. Так, щоб повірили. І коли повірять, роби з ними, що заманеться. Ти вже в їхній, беззахисній і тій, що вічно шукає абсолюту, свідомості абсолютний владика. Ти їх будеш мочити день у день мільйонами, а вони, ті, що вижили, у день твого скону корчитимуться в муках на твоєму похороні, бо вони не зможуть ніяк ще довгими роками змиритися, що бог помер. І ноги задер. А що то не був бог, вони не повірять. Бо то є найважча розлука – із богом, у якого не лише віриш, а якого одного дня на Красній площі побачив вічно живого.
Однак те, що побачив Самоплатов у Нюрнберзі, не йшло в жодне порівняння з тим, що він бачив у Москві. Паради військової сили вміли влаштовувати єгипетські фараони, римські цезарі, французькі королі й ті ж німецькі кайзери, але такої величі сили земної влади, яку продемонстрував Геббельс на з’їзді НСДП, світова історія не знала ні доти, ні по тому. Фільм «Тріумф волі», знятий геніальним німецьким режисером про звичайний партійний з’їзд, буде визнаний найвищим досягненням документального кінематографа, а також неперевершеним, як майже через сто літ буде сказано, досягненням політтехнологій.
Ну як може встояти така наївна і щира штука, як людська психіка, перед такою феноменальною операцією над нею! Вона, психіка нації, опиняється сповна у полоні психозу. Потім будуть дивуватися, як нація Гете і Шиллера, Гайне і Гегеля – одна з наймудріших націй на планеті – втратить розум і піде за божевільним. Кому дивно, як це сталося,
