У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Андрій Хімко

Левко вважав справжнім революціонером Григора Грінька, бо той не йшов за Луначарським та іншими російськими “зюдекумами”-шовініс­тами, як голова ВУЦВК Григір Петровський та голова РНК Влас Чубар, які й тепер також лише тимчасово на урядових хлібах і будуть замордовані раніше чи пізніше ДПУ, як свого часу П’ятаков ото гайдамаками.

Полеміка пожвавилася, коли у двір зайшли колишні вчителі гімназії,тепер просвітяни Кузьма Сидорович Таран з дружиною Марією Прокопівною. Відмовившись від Ганниних почастунків, вчителі включилися в розмову, отак же болючу і для них. Незаможний, а тепер і убогий Таран все одно вважався у влади буржуєм.

-Для вас, Левку, ніби й наслідків революції немає, а надзвичайне становище в Чигиринщині та Черкащині - тільки суцільне зло, - докоряла якраз Леся Яремівна своєму основному опонетові, як новоприбульці всілися коло столу.

-Якщо міряти, превелебна, покладені рідним народом жертви, то, думаю, не дуже й є, а коли враховувати те, що маємо та що буде, то, даруй, лишиться з тої революції пшик на морі сліз і крові та горах трупів. Адже слизні-блазні й хами стають до влади, а бандити-безбатьченки й нахідці виконують свою забаганку під знаком ніби революційного становища та спаювання   Союзу, що є гірше за імперію неділимим тепер.

-Невже ви допускаєте, щоб і далі існувала у нас поряд ота Холодноярська Республіка чи й коцуровщина? - вкинула свій внесок Килина, яка досі лише слухала інших. - Це ж через неї у нас отой військовий стан тримається досі.

-А я певен, Килино Якимівно, що навпаки, оті завбачливо організовані Надзвичайний стан та Реввійськоми є причиною і Республіки, і змикання ухилістів, укапістів, боротьбистів, меншовиків, есерів, есдеків та інших самостійників, - перехопив ініціативу розмови Таран, колишній Лесин учитель у гімназії. - Почалося ж усе із суду та оганьблення хвильовизму та пролеткульту і висилок сотень чи й тисяч наших інтелігентів за кордон та до Сибіру, як противників Харківського уряду, навіть тоді, коли і цей уряд їх такими не вважав.

-І реввійськоми, і ВЧК та ГПУ, шановний колего, - вставила Леся Яремівна в поміч дещо розгубленій Килині, - діють по домові з отим рядом, хоч і керуються з Москви.

-Саме так, із Москви - і Дзержинським, і Ягодою, і Кириленком, і Горським, і Кусковою та Фігнером, і... Боже наш, ким тільки ще! Вони і Всекомпоміч із американським АРА організували гейби для українців, а хто її бачив у нас, вмираючи в голодоморі двадцать першого? - не здавався Левко, гарячкуючи. - Адже домови з ними, як видно вже, такі ж, що й ота Брестська та Курська були. Тільки для передиху та маневру Кремля. У них уже, як і у царів, відмови від домов і порушення їх стають озвичаєними. А так і тільки: по царськи, - потвердив те своїй “школярці” і Таран, аж дивуючи її баченням подій, вчинків і фактів. -Виникнення в сьогоднішній, повторюю, імперії опортунізмів, мусаватизмів, дашнецтв, меншовизмів, ухилізмів та риковщин є не причиною, а наслідком поворо­ту Москви до імперії. Все пізнається у порівнянні, як неоднораз повторювали і Блакитний, і Кримський.

-Говорять і в газетах пишуть про якусь мовну зміну? – поцікавилася Леся Яремівна в Тарана.

-Я читав про це, але гадаю, що те принесе лише нову загату нашому розвиткові і не більше, - постукав Кузьма Сидорович по столу. – Нам треба користатися із поточного моменту і якомога освічувати народ, ви­тягаючи його з темноти, бо й це, гадаю, тимчасова пільга  революції.

-А що ви думаюте з приводу запровадження в нас позики? - була повною питань Леся.

-Що думаю? - на мить замислився Кузьма Сидорович. - Відповім тобі тим, що нещодавно сказав мені Василь Юрченко. Що воно, каже, за радвлада і за держава, що навіть у бідного цигана гроші хоче позичати? Це, певен, різновид воєнного комунізму і свавільного продзагонівства. Все виправдовується, як бачимо, то необхідністю світової революції, то ленінськими “довгими муками пологів при родженні нового суспільства й ладу”, а я додав би -  ще й у насилі та ґвалті!

-Не можна ж заперечувати того, що неп приніс людям праці користь, узаможнив їхнє життя? - вклинилася Килина в поміч Лесі.

-Неп - лише шворка з петлі, яку увів вождь світової революції, найпаче селянству, робітництву, міщанству, кооператорам, профспілкам, концесіонерам та орендарям для ослаблення їх спротиву, посилення виробничих сил і дальшого запрягання люду в імперську, тепер союзну, мажару партійного будівництва на економічному фронті, переходу революції у новоімперський, так званий, мирний розвиток у відбудові народного господарства і наступу на капіталістичні елементи і контрреволюцію. Неп сприяв і вияву ворожих елементів гепеувцями. Недавно на допиті, чи пак, на бесіді начальник ГПУ Бергавінов порадив мені співпрацювати з ними, бо інакше я постарію і вмру на теплих нарах у холодному Сибіру.

-То ви поєднуєте поняття російський і союзний, Кузьмо Сидоровичу? - обізвалася в задумі Леся.

-В символіці як імперський, так, а в практиці воно і російському людові, що й нам, чуже, бо і він, як у прицарському минулому, чужий уря­дові, як і уряд йому. Ця держава деспотів і їхніх найманців трималася завжди і тримається тепер на неволі понад сотні народів і російського, в тому числі.

Розмова поволі перейшла на питання “поточного моменту” і  врешті до того, що хоч і полегшилося життя при непі, але зводити кінці з кінцями людям тяжко через продподатки, про які газети писали минулого року, як непосильні, і вже почали нагадувати й цього року,  “хоч до жнив ще треба дожити...”

Коли Оксана, збігавши додому, принесла “гістонькам” цебро вузвару та кожний смачно пригостився ним, розмова набрала ще й спогадівного характеру. Говорили про військревкоми, комнезами, незаможників, партосередки, продподаткові компанії і спекулянтів, безгрошові знаки-чеки і бони, якимизагачувався ринок в Чигирині, про відновлення в місті роботи масло- і черепичного заводів, лісопилки, олійниць і шерстобоєнь, відбудову моста і брукування вулиць, закриття церковно­-парафіяльної та просвітянської школи в Боровиці і наскоки на околиці холодноярських отаманів: Дергача, Отаманенка, Орла, Петренка і Завгородного.

Якраз