Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник) - Руслан Найда

– А тепер, – повідомив зазвичай мовчазний Віталій, – я повезу вас на тихі води. Є місце, де затока Чесапік так схожа на Дніпро, що серце стискається. І острів там є. Весь в очереті.

Краби щипали за пазухою, тому їх поскидали у паперовий пакет, разом з банками бадвайзера, де мешканці морського дна весело шаруділи. Виїхали в одноманітне, затемнене вже передмістя, де козак Василь миттю переключився на нову бувальщину.

– Тут уже чорних не побачиш, Богдане, це тобі не Нью-Йорк, де всі табуном ходять. Бував я одного разу в Нью-Йорку… Бував. Приїхав на автобусі, вийшов на Мангеттені – гам, шум, смог, всі біжать, хмарочоси давлять, – він обхопив голову руками й ніби скинув ті кляті будови десь собі під ноги. – Так мені сумно стало… І я, мов кіт у нору, стриб назад в автобус – і додому. Чоловіче, я кажу тобі – це був шок! А тут, у передмісті, чорних ганяють куклукскланівці. Не те щоб вбивати, просто не пускають. Як чорний поселиться – хату спалять. Може, воно й був би порядок, якби тих кланів більше було. Але ж вони і проти емігрантів. Почують акцент – і все, ховайся! Не розберешся з цією Америкою… – з досадою зітхнув Василь.

Козацькі душі обурила ще й така несправедливість політики ККК, тому марш зазвучав з новою силою сонним передмістям з відкритих вікон білого мікроавтобуса. На радіоантені, як махновський прапор, сохли труси, які ще недавно були сачком. Покрикували всяке і про всіх, доки не дістались того дивного місця над затокою, яке так нагадувало Дніпро під Києвом.

Всілись хлопці на березі і засумували. Кожен думав про своє. У нічній млі мерехтів дивний острів, вкритий очеретами, над головами блищали крупні зорі, нічні птахи герони гострим криком пропікали нічну тишу. По колу ходила фляга, в банці з-під оселедців булькотіли краби на багатті. Ідея не забарилась… Вечір був недогуляний:

– А що, слабо, хлопці, Дніпро переплисти? – пожартував Василь.

– Козаки з яйцем у зубах перепливали… Туди й назад, – додав історичну довідку Остап.

– А ми з крабом у зубах, як вам? – заохочував ньюйоркчанин…

Крабів було три. Віталій сказав, що плавун з нього не дуже, тож пливли втрьох. Четвертий стеріг тили. Він забув про те, що так званий Тримильний острів, до якого наближались його побратими з крабами в зубах, належав американській армії. Ходили чутки, що крім військової бази там ще був склад токсичних відходів і тюрма. Хлопці ж у воді думали лише про славне козацьке минуле… Берег наближався.

Коли їх з двох боків оточили патрульні катери з прожекторами і з рупорів загавкав гучний наказ підняти руки вгору, їм вже було байдуже. Під ногами в усіх трьох ковзало глинисте, замулене дно, а острів з очеретом простелився прямо перед очима. Завдання виконане – Дніпро підкорений. Спочатку від несподіванки підняли руки вгору, а тоді, повипльовувавши крабів, хлопці так зареготали, що шоковані, але демократичні військові, нічого не добравши, перевезли їх на другий берег, перевірили документи й наказали забиратись. Можливо, спрацювало ще й те, що наші герої забули говорити по-англійськи…

На ранок, попрокидавшись навколо Василевого блискучого джакузі, хлопці хитали головами:

– Це, мабуть, хтось нам наврочив…

Від ностальгії не лишилось і сліду.

Ідея цієї історії виникла в мене кілька років тому, вже на імміграції. Непросто виявилось оформити увесь досвід, упорядкувати думки і викласти їх на папері. Ми створені таким чином, що всі свої життєві відкриття або забуваємо, або вони стають часткою нашого єства і переходять у набуті рефлекси… А нещодавно я почув твердження, що запало глибоко всередину: «Якщо хочеш стати експертом у своїй справі – напиши книгу». Відчув, що повинен узагальнити весь досвід, виокремити й укріпити слабкі чи невизначені думки й поділитися ними з іншими.

Кожній людині на початку життя даються виграшні моменти, які вона може або використати, або ні. Таке моє переконання. Важкі часи також допомагають: потім оглядаєшся і згадуєш, як їх перебув. Від них зростає впевненість у собі. А коли падаєш знов, то вже всіма силами намагаєшся здобути свою перемогу, відкрити нові можливості. Мені здається, це дуже важливо. Мати змогу сказати самому собі: я зробив усе, навіть неможливе на той момент. Згодом варто проаналізувати пережите, коли вже вляглись емоції, і йти вперед.

Іноді сам собі дивуюсь, як мозок проявляється в різних ситуаціях! Найкращі ідеї виникають завжди на зламі, на пікові пристрастей. Основне їх не пропустити! А успіх може легко засліпити. Хоч учора – це завжди учора… Минулі успіхи не гарантують успіхів сьогоднішніх. Не хотілося б це забути і стати снобом або падлюкою через власні успіхи, як багато хто…

Мені довелось вирости в середовищі, де вважалось – краще бути бідним і гордим, ніж багатим. Заможні люди завжди асоціювались з міщанами, ворогами, ненажерними гнобителями, жадібними й далекими від культури й духовності. Образ багача, створений Кукриніксами (відомими карикатуристами часів застою), міцно засів у моїй голові. Найіронічніше те, що образи Кукриніксів виявилися дуже правдивими, в цьому я переконався вже в Америці. Хоч у цій країні завжди існувала й інша правда, яка рідко розголошувалась у Союзі Радянських Республік. Правда про особистий вибір…

Річ у тім, що кожна людина має свій вибір і робить