Молоко з медом - Іоанна Ягелло

— Але так буває, — намагалася заспокоїти його Лінка, бо їй здавалося, що із хлопцем станеться якийсь напад. — Адже твій батько теж розлучився з мамою…

— Але не тоді, коли вона була вагітна… Блін! Не з вагітною! Я б тебе так ніколи не покинув! Навіть, якби ти… не знаю… погано до мене ставилась, навіть, якби я тебе не кохав, та будь-що, я б точно так не вчинив. Зрештою… я довго не міг батькові пробачити. От.

Лінка подумала про те, як Оскар повернувся додому, щоб рятувати матір. Що він добра людина. Поклала йому руку на плече.

— Знаю. Ти б точно такого не зробив.

Бо й справді. Колись вона думала, що й Адріан… Пригадала, як було, коли Руту покинув хлопець. Їй здавалося, що Адріан нізащо б такого не зробив. Зрештою, він навіть сам так тоді сказав. Та чи зробив Адріан у житті бодай одну-єдину річ так, як Оскар? Щось для когось, а не для себе? Чому вона була такою впевненою, що він би так не вчинив? Пхе! Яка наївність!

Доки Лінка й Оскар розмовляли в підсобці, більшість присутніх уже встигла забути про сенсаційну новину. Всі оглядали виставку. Вона дійсно справляла неабияке враження. Кожен взявся до теми по-своєму. Наприклад, Зуза вирішила, що фотографуватиме спортсменів. Ходила парком з фотоапаратом і питала бігунів, чи можна їх сфоткати. Більшість, довідавшись, що це для шкільного проекту, погоджувалася. Звісно, чоловіки всі, як один, хотіли похвалитися своєю фігурою. Зуза зробила три міні-серії, намагаючись упіймати їх у русі. Короткий період, широкий об’єктив… Результати були приголомшливі, особливо коли фотографії робили за різної погоди. Найкраще фото Зуза розташувала посередині: то не був незнайомий бігун, а той, хто завдяки цим фотографіям став для неї близькою людиною. Тепер він супроводжував її на виставці. І всі погоджувалися, що той хоча й був помітно старшим за дівчину, зате неймовірно вродливим. Метр дев’яносто суцільних м’язів, кучеряве волосся й засмагле, обвітрене обличчя. Зуза теж почала бігати, хоча спершу їй це не подобалося. Та згодом вона втягнулася, але спочатку бігала сама. Боялася, що коли Даніель побачить, як вона захекується через п’ять хвилин, то не захоче з нею зустрічатися. Хоча той дивився на неї так, що відразу ставало зрозуміло: це б йому точно не стало на заваді.

Наталія стояла біля Зузиних фото й пригадувала, як бігала минулого року, щоб схуднути. Тепер вона нічого не робила, навіть звичайної гімнастики. Але фотографії їй подобалися. Вона досі відчувала, як це прекрасно — мати контроль над собою, над своїм тілом. Зітхнула й подумала, що має займатися якимсь спортом. Тоді перейшла до наступних робіт. На цих фото видніли різні люди на пляжі. Їхні тіла… що ж, із тілами бігунів спільного тут було небагато. Цілковита протилежність. Жінки й чоловіки різного віку підставляли під сонце товсті, жирні, ледь обвислі й не надто спокусливі тіла.

Автор фото стояв поруч і спостерігав за реакцією Наталії. Точніше, щиро кажучи, спостерігав за нею самою. Він не знав цієї дівчини, але ще раніше здогадався, що це подруга Лінки, бо дівчата перемовлялися. Незнайомка була неймовірно гарною. Темне волосся, іспанська врода, струнка мов ланя, просто чудова. Азор подумав, що хотів би з нею заговорити. Досі в нього ніколи не виникало проблем, щоб познайомитися з дівчиною. До нього завжди всі липнули, мов мухи до меду. Власне, він міг вибирати. То чому тепер відчував, як червоніє? Дівчина рушила до наступних фото, а він — за нею, ніби їх єднала невидима нитка. От тільки скоротити цю нитку він чомусь боявся.

Дівчина дивилася на Лінчині роботи. Азор мусив сам собі зізнатися, що вони вийшли дуже вдалими. Передусім ідея. Фотографувати аноректичок так, мовби вони звичайні, нормальні. Це справді круто. Долоні, вуха, ступні… Очі… Загалом на фото складно було когось упізнати, бо роздивитися вдавалося небагато. Навіть очі сфотографовано наче за якимсь серпанком… Важко сказати, кому вони належать. Азор зітхнув. Треба наважитися, якщо він не хоче втратити шанс здобути щось нове. Він був би йолопом, адже може ніколи більше цю дівчину не зустріти! Підійшов до неї, зібравши всі сили. Блін, ніколи досі так не хвилювався, коли мав просто почати з дівчиною розмову.

— Привіт, — сказав. — Класна ідея, правда?

— Класна, — відповіла та.

— Ти Лінчина подруга?

— Так, — відповіла вона.

Блін, балакучою вона точно не була, щиро кажучи. Але й Азор не спромігся видати нічого розумного.

— Мої фото там поруч, — вказав пальцем на товстунів на пляжі.

— Дуже… кумедні, — відповіла дівчина. — Хоча…

— Що?

— Нічого, — знизала вона плечима. — А вони бодай знали, що ти їх фотографуєш?

— Ні, ти що. Вони б у житті не погодилися, — бовкнув він, і лише тоді прикусив язика.

— А хіба так можна?

— Ну, облич же не видно, — пояснив він. — Глянь, як я старався… Окуляри, газета… Або ззаду… Мабуть, їх не можна впізнати.

— Гадаю, — процідила дівчина, — що ти так старався не тому, щоб їх не можна було впізнати. А щоб вони не знали, що ти їх фотографуєш, хіба ні?

Блін. А вона розумна. «Розкусила мене», — подумав Азор. Але не дав себе збити з пантелику.

— Зрештою, так, як ці… дівчата. Ну, оті аноректички там. Теж не видно, хто це такі. А загалом, хто б міг подумати, правда? Вони такі гарні на тих фотках, а якби побачити їх без одягу, то зімліти можна…

Йому здалося, що він бовкнув щось не те, бо дівчина явно вразилася. Може, про те, що без одягу? Може, він зайшов задалеко?

— Ну, сорі, я мав на увазі… Ну, але ти ж розумієш. Ти точно таких бачила. Вони ж хворі. Виглядають як скелети.

І раптом перед ними наче з-під землі виросла Лінка. Лінка, котра, як виявилося, вагітна. Цікаво, де ж той її Адріан… Гм, виглядало все це дивно, але він не збирався втручатися. Незнайома дівчина легенько її обійняла.

— Тобі вже краще?

— Так. Усе вже позаду.

— Фотки бачила?

— Вони чудові, Лінко.

— Твоє фото якраз посередині.

Азор стояв віддалік, але розчув. І відвернувся, аби та не помітила, що він підслуховував. Серце йому закалатало. Її фото? Посередині? Невже це… Але ж вона не була ніякою аноректичкою! Нормальна дівчина! Азор боявся глянути в її бік, аби краще роздивитися. Пішов до вбиральні, хотів трохи охолонути. Умив обличчя холодною водою. За хвилину вийшов, але ні Лінки, ні тієї дівчини ніде не було. Власне, решта теж збиралася піти. Він ще ненадовго підійшов до Лінчиних фотографій. «Твоє фото