Залишок дня - Кадзуо Ісігуро

раз слухати дурниці про його світлість: мовляв, я в обох випадках вирішив вдатися до невинної брехні лишень для того, щоб не втрапити у неприємну ситуацію. Справді, що більше я про це міркую, то прийнятнішим мені видається таке пояснення, бо тепер мене дійсно дужче за все дратують побрехеньки, що їх переповідають знову і знову. Скажу тільки, що лорд Дарлінґтон був джентльменом високих моральних стандартів — таких високих, що біля них особи, які торочать нісенітниці про нього, здаватимуться карликами, — і можу поручитися, що він залишався ним до останнього. Важко уявити відвертішу брехню, аніж те, начебто я шкодую, що працював у такого джентльмена. Ви, без сумніву, розумієте, що служити його світлості в Дарлінґтон-Голлі в ті роки означало наблизитися до осердя колеса, що обертає світ, — і то так близько, як тільки можна було мріяти. Я присвятив лордові Дарлінґтону тридцять п’ять років служби — і коли скажу, що весь той час «працював у знатному домі», то навряд чи мої слова будуть безпідставні. Озираючись на свою кар’єру, я відчуваю велике задоволення від того, чого зумів досягнути, і тепер я надзвичайно гордий і вдячний за те, що мені випала така честь.

День третій • Ранок

Тонтон. Сомерсет

Учора я заночував у готелі «Карета й коні» біля самого містечка Тонтон, що в Сомерсеті. З вікна моєї автівки ця садиба із солом’яним дахом, що купалася на узбіччі у променях призахідного сонця, здавалася дуже привабливою. Господар провів мене дерев’яними сходами нагору до невеликої кімнатки — скромно вмебльованої, але цілком пристойної. Коли він поцікавився, чи я вечеряв, я попросив його принести мені сендвіч, який виявився бездоганним вибором на вечір. Та коли за вікном запала темрява, у кімнаті стало гнітюче і я зрештою вирішив спуститися до бару та скуштувати місцевого сидру.

Біля шинквасу зібралося п’ятеро чи шестеро відвідувачів — їхня зовнішність свідчила про те, що ці люди працюють на землі. Замовивши в господаря кухоль сидру, я вмостився за столом трохи далі від них, маючи намір перепочити й зібратися з думками. Та невдовзі стало очевидно, що моя присутність бентежить місцевих, які, здається, відчули потребу виявити гостинність. Як тільки у їхній розмові наставала пауза, хтось із них кидав погляд у мій бік, так наче хотів підійти до мене, та все ніяк не наважувався. Урешті-решт один із тих чоловіків, підвищивши голос, сказав:

— Бачу, ви тут ночувати зібралися, сер.

Коли я підтвердив, що це справді так, він похитав головою і зауважив:

— Вам тут навряд чи вийде виспатися, сер. Хіба будете слухати, як старий Боб, — він кивнув у бік господаря, — тарабанить тут цілу ніч, а потім його жінка репетує на нього з самого ранку.

Господар намагався йому заперечити, а весь гурт тим часом аж заходився від сміху.

— Це справді так? — запитав я. І в цю мить мені сяйнув здогад — та сама, що останнім часом багато разів спадала мені на думку у присутності містера Фаррадея: від мене хотіли почути якийсь дотеп. І справді — місцеві чемно мовчали, дожидаючись, що я скажу далі. Я задіяв усю фантазію і зрештою промовив:

— Тутешній різновид кукурікання, я так розумію.

Мовчанка тривала ще якийсь час — напевно, вони думали, що я продовжу свої міркування. Але, помітивши радісну гримасу на моєму лиці, вони збентежено загиготіли. Після цього повернулися до своєї балачки, а я більше не промовив до них ані слова, тільки трохи пізніше побажав доброї ночі.

Я був досить задоволений власним дотепом у той момент, коли він спав мені на думку, і, чесно кажучи, трохи засмутився, що його належно не сприйняли. А найдужче мене засмутило те, що впродовж останніх місяців я присвячував багато часу й зусиль, аби вдосконалити свої здібності в тій царині. Я намагався поповнити фаховий арсенал умінням приязно балакати, щоб виправдати сподівання містера Фаррадея.

Останнім часом, як тільки випадала вільна хвилина — наприклад, коли містер Фаррадей ішов кудись увечері, — я взяв собі за звичку слухати радіо у своїй кімнаті. Одна з програм, які я слухаю, називається «Двічі на тиждень або частіше», хоча виходить насправді тричі на тиждень. Двоє ведучих обмінюються жартівливими коментарями на різні теми, про які йдеться в листах від слухачів. Я уважно слухаю цю програму, бо дотепи, які в ній звучать, завжди зі смаком і, як на мене, цілком відповідають тону тих добродушних балачок, що їх він мене сподівається містер Фаррадей. Узявши приклад із ведучих, я навіть вигадав невеличку вправу, яку стараюся виконувати бодай раз на день: як тільки настає якийсь дивний момент, я намагаюся сформулювати три дотепи про те, що мене в ту мить безпосереднього оточує. Або — як варіант тієї самої вправи — вигадати три дотепи на основі подій, що трапилися за останню годину.

Мабуть, ви розумієте, чому я так засмутився через учорашній невдалий жарт. Спершу я подумав, що причина мого скромного успіху в тому, що я не висловився достатньо чітко. Однак потім, повернувшись до своєї кімнати, я припустив, що міг образити тих людей. Адже вони могли подумати, що я натякаю, нібито господарева дружина схожа на півня, — але я і близько не мав такого наміру. Я намагався заснути, але ця думка не давала мені спокою і я вирішив, що вранці попрошу господаря мені вибачити. Та він, як мені здалося, був у цілком веселому настрої, коли приніс мені сніданок, тож я вирішив дати собі спокій.

Проте цей незначний епізод яскраво демонструє, які небезпеки приховують у собі різні дотепи. Перш ніж пожартувати, варто сповна оцінити всі ймовірні наслідки свого жарту, але на це завжди бракує часу, тож якщо ви не володієте потрібним умінням і досвідом, то ризикуєте бовкнути щось непристойне. З часом, як слід повправлявшись, я стану майстерно жартувати — сумніватися немає жодної підстави, але з цим пов’язані такі ризики, що я вирішив принаймні деякий час не виконувати цього обов’язку у присутності містера Фаррадея, допоки не здобуду більше практики.

Хай там як, а мушу з прикрістю повідомити, що те, про що вчора ввечері мене застерігали в дотепній формі місцеві — начебто я не зможу виспатися через шум унизу, — таки справдилося. Дружина господаря хоч і не кричала, та все ж теревенила безперестанку — до пізньої ночі, поки вони з чоловіком поралися по господарству, а тоді знову рано-вранці. Втім, я охоче пробачив цьому подружжю, бо видно було, що вони звиклі до важкої праці, а той